Зміст:
Головні битви другого року великої війни Росії проти України
Другий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну показав тенденцію до “замороження” конфлікту. За цей проміжок часу обом сторонам не вдалося прорвати оборону противника на значну глибину і війна з маневреної перейшла в позиційну.
Але навіть за таких умов відбулися битви, які увійдуть в історію.
Протягом 2023 і на початку 2024 року Росія змогла виграти криваві й жорсткі битви за два міста на Донеччині – Бахмут і Авдіївку. В обох випадках, за даними української і західних розвідок, Кремль зазнав неспівмірно великих втрат у живій силі.
Україна, своєю чергою, не змогла досягти анонсованих цілей свого наступу. Проте їй вдалося пробити потужну російську лінію оборони в Запорізькій області і провести надзвичайно складну операцію з форсування Дніпра та утримання плацдарму на лівобережжі Херсонщини.
Пригадуємо, як це все відбувалося.
Бахмут
Отямившись від болючих поразок на Харківщині і Херсонщині восени 2022 року, Росія почала свою потужну наступальну операцію на Донбасі. Ціллю стало промислове містечко Бахмут.
Основна рушійна сила російських атак – загони найманців приватної військової компанії “Вагнер”. Її власник – Євгеній Пригожин – відкрито вербував тисячі в’язнів з російських тюрем. На полі бою їх використовували як “гарматне м’ясо”.
Тиск на українську оборону біля Бахмуту вони почали ще восени 2022 року, а в січні 2023 їм вдалося прорвати оборону біля містечка Соледар за 5 км на північ від Бахмуту.
Після цього успіху росіяни почали стрімко оточувати місто з південного і північного флангів.
Тоді ж в української владі постало питання: чи відвести війська з Бахмуту, щоб їх не оточили, чи триматись до останнього. За даними ЗМІ, тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний був за відхід і збереження сил, а президент Володимир Зеленський – проти. Відповідно, українські військові отримали наказ триматись до останнього в Бахмуті.
Колись велике промислове місто Бахмут перетворилось в руїни
Станом на початок весни росіянами вдалося перерізати більшість доріг до міста. Останній шлях, який вів з Бахмута до селища Часів Яр перебував під постійною загрозою атак.
Крім обходу з флангів бойовики “Вагнера” також зайшли всередину міста і почалися бої в житловій забудові. Росіяни знищували квартал за кварталом. Панорама міста з висоти пташиного польоту показує, що Бахмут за пів року бойових дій зруйнований майже на 90%.
В травні російські сили відтіснили українців на околиці, і 20 травня Кремль оголосив про те, що повністю захопив Бахмут. Українська влада так і не визнала цього публічно.
Операція на цьому напрямку отримала назву “Бахмутська м’ясорубка” через величезні втрати обох сторін. Офіційні дані щодо загиблих досі невідомі, але за приблизними підрахунками, вони можуть досягати до 50 тисяч бійців.
Роботине
Паралельно з тим, як тривала битва за Бахмут, Україна готувала нові підрозділи, щоб провести свій наступ. Нові бригади були навчені на Заході і озброєні іноземною бронетехнікою, зокрема танками Леопард і бронемашинами Бредлі.
Український наступ почався 4 червня в Запорізькій області. Підрозділи ЗСУ наступали не на одній ділянці фронту, а відразу на кількох. Але основний напрямок удару був біля села Роботине. Це маленьке село, яке лежить між українським містом Оріхів і окупованим росіянами Токмаком.
Для України було важливо захопити Роботине, потім рухатись на Токмак і вийти до Мелітополя, щоб перерізати російський сухопутний коридор з Криму на Донбас.
Невелике село Роботине було вщент знищене за час боїв. Зараз його утримує українська армія, яка звільнила цей населений пункт в серпні 2023 року.
На початку лютого позиції ЗСУ біля Роботиного відвідав президент України Володимир Зеленський.
Але перші українські атаки в цьому регіони зазнали невдачі. Росіяни побудували потужні оборонні укріплення, які включали багато кілометрів окопів, перешкоди для танків і величезні мінні поля.
Через це українці не змогли швидко звільнити Роботине і потрапили під вогонь росіян. До того ж, українська армія не мала прикриття з повітря і тому бійці на землі виявилися беззахисними.
В перші дні наступу ЗСУ втратили багато бійців і техніки біля Роботиного. На сусідніх ділянках наступ тривав трошки краще. Біля селища Велика Новосілка українцям вдалося звільнити 5 сіл і просунутись на 10 км вглиб російської оборони.
Однак битва за маленьке село Роботине тривала майже три місяці. Українці вирішили змінити тактику і менше використовувати дефіцитну західну бронетехніку, натомість більше атакувати піхотними групами.
Це дало результат – 28 серпня українська влада оголосила про звільнення Роботиного від російських військ.
Але українська армія витратила на це занадто багато сил і часу, а тому не змогла рухатись далі в бік Токмака і Мелітополя. До кінця осені наступ тут фактично припинився.
Взимку вже російські війська почали свої атаки на Роботине, намагаючись нівелювати успіхи наступу ЗСУ на цій ділянці.
Кринки. Плацдарм на Херсонщині
Одним із найбільших успіхів для української армії в 2023 році став плацдарм на лівому березі Херсонщини.
Після звільнення обласного центру Херсона в 2022 році лінія фронту між українськими і російськими військами проходила по річці Дніпро. Жодна зі сторін не мала достатньо сил і засобів, щоб вдало форсувати цю водну перешкоду і висадитись на березі противника.
Крім того, на початку червня відбувся підрив дамби Каховської ГЕС, що затопив значні території в Херсонській області. Українська влада і міжнародні експерти кажуть, що вибух могла влаштувати Росія, щоб завадити військовим операціям ЗСУ.
Супутниковий знімок села Кринки на Херсонщині в травні 2023 року. Через пів року цей населений пункт перетвориться на плацдарм ЗСУ і буде знищений постійними бомбардуваннями та обстрілами з боку російської армії.
Автор фото, Kostiantyn Liberov and Vlada Liberova
Автор фото, Kostiantyn Liberov and Vlada Liberova.
Але восени 2023 року стало відомо, що українські військові все ж змогли переправитись через Дніпро і створити плацдарм на лівому березі.
Тривалий час про це не повідомляли офіційно, лише в середині листопада про плацдарм оголосила українська влада.
Цей плацдарм дуже невеликий і розташований біля села Кринки. Росія намагається ліквідувати його, постійно обстрілюючи артилерією і авіацією. Населений пункт фактично стертий з лиця Землі.
Попри все, українським бійцям вдається утримувати плацдарм.
Він важливий для сковування військ РФ, а також для того, щоб українська армія змогла рухатися далі в Херсонській області в бік окупованого Криму.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу 20 лютого доповів Володимиру Путіну, що Кринки “зачищені” від українських військ. Але це виявилося неправдою, про що відразу ж заявили, як українські джерела, так і російські “воєнні блогери”.
Операція з такого тривалого утримання плацдарму, який розміщений на ворожому березі й забезпечується виключно за допомогою човнів, без бронетехніки та авіації, має всі шанси ввійти в підручники військового мистецтва.
Авдіївка
Авдіївка – невелике промислове місто дуже близько біля Донецька, захопленого проросійськими бойовиками ще 10 років тому – навесні 2014 року.
Всі ці роки Авдіївку утримували українські війська, які побудували там міцні оборонні укріплення.
10 жовтня 2023 року російська армія почала потужний наступ на Авдіївку, аби вибити з міста українські сили.
За оцінками Києва, на початку в наступі брали участь близько 40 тисяч російських військ, які рухались з південного і північного флангу, намагаючись обійти Авдіївку і взяти її в кільце. Загалом, за даними військових аналітиків, в операції взяли участь 60-80 тисяч армійців РФ.
Українська влада заявила, що росіяни зазнали тут величезних втрат. Так, лише за перший місяць наступу вони втратили начебто близько 10 тисяч бійців. Усього за 4 місяці Авдіївської операції втрати РФ, за підрахунками українського генштабу, склали 17 тисяч загиблих і майже 30 тисяч поранених.
Схожі дані навів і російський військовий, “воєнний блогер” Андрій Морозов (Мурз). Він повідомив, що Росія втратила під Авдіївкою 16 тисяч бійців. Через розголошення цієї інформації на нього почався тиск і він наклав на себе руки.
Авдіївка – бастіон Збройних сил України і остання ділянка фронту, яка трималася з початку російського вторгнення в 2014 році. В лютому 2024 вона була вщент знищена і впала під час потужного наступу військ РФ.
За перші три місяці боїв біля Авдіївки росіянам вдалося просунутись лише на декілька кілометрів на півночі і на півдні міста. Також вони наблизилися до місцевого коксохімічного заводу, який утримували українці.
Прорив фронту стався наприкінці січня і на початку лютого. Тоді групи російських військ змогли переміститися закинутим підземним водогоном до житлової забудови на півдні Авдіївки, а пізніше прорвалися через дачний масив на північному сході міста.
Росіяни замість оточення всього міста почали “розрізати” навпіл український гарнізон, що його обороняв. Вони швидко наблизилися і змогли взяти під контроль основну дорогу з Авдіївки через село Ласточкине. В таких умовах залишатися в місті для ЗСУ ставало занадто ризиковано.
Вранці 17 лютого українські сили вийшли з Авдіївки, і Росія оголосила про захоплення міста.
Що буде далі?
Третій рік повномасштабної війни навряд чи принесе затишшя на фронті, прогнозують експерти.
Росія, цілком можливо, спробує продовжити свій наступ на Донбасі. Її найближчими цілями можуть стати містечка Часів Яр, Новомихайлівка і Вугледар. Вже зараз на цих ділянках фронту російські війська суттєво посилили свій тиск.
Також росіяни спробують захопити Куп’янськ в Харківській області, який є важливим залізничним вузлом і має вигідне стратегічне розташування на річці Оскіл.
Українська влада, вірогідно, зосередиться на обороні й підготовці нових резервів. Якщо міжнародна підтримка України не впаде і Захід передасть ЗСУ достатньо зброї, то, можливо, українським військам вдасться провести локальні наступальні операції в Запорізькій області, а також на Херсонщині.
Вони можуть стати успішними, якщо Україна отримає в достатній кількості далекобійні ракети й обіцяні літаки F-16. Ці сучасні літаки зможуть забезпечити прикриття з повітря для сухопутних військ.
Однак переважна більшість аналітиків впевнені, що третій рік великої війни буде для України насамперед роком стратегічної оборони і підготовки нових резервів.
Також на цю тему
Без авіації та з “музейним” танком. Парад у Москві став одним із найкоротших в історії
Цьогорічний так званий “парад Перемоги” у Москві став одним із найменших в історії. Його відкрив музейний танк Т-34, а авіації взагалі не було в програмі.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал “Можемо пояснити”.
“Прохід військової техніки на параді зайняв менше ніж десять хвилин. Цей парад став одним із найкоротших у сучасній історії Росії”, – звертають увагу журналісти.
Зокрема, гусеничної техніки на параді в принципі не було, окрім музейного танка Т-34, який 1940-х років. Також на параді не було “Іскандерів”, “Буків”, були відсутні танки “Армата”.
“Не було й авіації. Піша колона параду здебільшого складалася з курсантів та учнів військових вишів, а не кадрових військових”, – зазначено в повідомленні.
Крім того, Міноборони Росії вперше за останні роки не опублікувало жодної інформації щодо складу колон на параді, хоча раніше ці відомості розміщувалися військовим відомством на спеціальній сторінці.
Як передає кореспондент видання, цього року на параді було набагато менше і глядачів. Також у центрі міста зафіксовано багато співробітників поліції та Росгвардії.
Нагадаємо, що сьогодні в Москві на Червоній площі пройшов так званий “парад Перемоги”. Під час якого російський диктатор Володимир Путін заявив, що війна в Україні є катастрофою і її нібито “розпочала не Росія”.
Додамо, що секретар РНБО Олексій Данілов відреагував на парад в Москві, також “побєдобєсіє” на Червоній площі висміяв речник Повітряних Сил Юрій Ігнат.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.
Як розгортатиметься війна у 2024 році: три сценарії
Президент Володимир Зеленський визнав, що весняний наступ не мав того успіху, на який він сподівався. Росія досі контролює близько 18% території України.
Ми запитали трьох військових аналітиків, як, на їхню думку, можуть розвиватися події в найближчі 12 місяців.
Війна затягнеться, але не триватиме вічно
Барбара Занчетта, відділ вивчення війни, Королівський коледж Лондона
Перспективи закінчення війни в Україні залишаються невтішними. Позиції Путіна порівняно з минулим роком сильніші – але радше у політичному, ніж у військовому відношенні.
Ситуація на полі бою є невизначеною. Наступ України, схоже, зупинився. Але і російського прориву теж не було. Зараз результат війни більш ніж будь-коли залежить від політичних рішень, ухвалених за багато кілометрів від її центру – у Вашингтоні та Брюсселі.
Дивовижна єдність, яку Захід продемонстрував 2022 року та дотримувався весь 2023-й, починає коливатися.
Військова допомога від США опинилася в заручниках того, що президент Байден слушно назвав “дрібною політикою” Вашингтона. А майбутнє економічної допомоги ЄС, схоже, залежить від безглуздої позиції Угорщини.
Водночас коливання в західних столицях підбадьорюють Путіна. Його останні публічні виступи та зухвалі заяви демонструють, що, з його точки зору, Росія готова до затяжної війни.
Тож чи вистачить Заходу сил і витривалості, щоб і далі протистояти російському лідеру та всьому, що він собою уособлює?
Рішення ЄС про переговори щодо вступу в ЄС України й Молдови – більше, ніж символ. Це означає продовження підтримки Києва, оскільки майбутнє України в ЄС було б неможливим за повної перемоги Росії.
У Вашингтоні повна зміна політики теж малоймовірна.
Рейтинги Дональда Трампа зростають, тож існує спокуса зобразити сценарій повної зупинки підтримки України, у разі його перемоги на виборах-2024 у США. Однак колишній президент, попри усі свої театральні жести, не вийшов із НАТО у 2016 році. І одноосібно не зможе зробити революцію в 75-річному трансатлантичному партнерстві Америки.
Це не означає, однак, що можна ігнорувати розбіжності в західному таборі. Для Заходу, а значить і для України, 2024 рік буде ще складнішим.
Для демократичних країн довгостроковий консенсус на підтримку війни завжди був складнішим, ніж для автократів.
Цілком імовірно, що війна затягнеться на весь 2024 рік, але вона не може тягтися вічно.
Оскільки нерішучість Заходу стимулює Росію діяти ще агресивніше, а державного перевороту, як і смерті її президента (на тлі чуток про його здоров’я) не передбачається, єдиним імовірним способом врегулювати конфлікт будуть переговори. Однак обидві сторони продовжують відмовлятися від них.
Попереду рік консолідації
Майкл Кларк, колишній генеральний директор Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень
Широкомасштабне вторгнення РФ в Україну повернуло на європейський континент велику війну. А її перебіг у 2023 році ознаменував ще й повернення індустріальної війни.
Війна індустріальної доби переводить економіку частково, а в деяких країнах повністю, на воєнні рейки. Оборонний бюджет Росії у порівнянні з 2021 роком зріс втричі й наступного року складе 30% державних витрат.
Це робить війну в Україні тривалішою і травматичнішою, ніж усе, що Європа бачила з середини минулого століття. Наступний рік покаже, чи здатні й готові Росія зі своїми постачальниками в Північній Кореї й Ірані та Україна з її західними партнерами задовольнити ненажерливі вимоги війни індустріальної епохи.
Медики евакуювали поранену літню жінку після удару касетної бомби в Краматорську
За рік лінія фронту мало змінилася. Але було б неправильно сказати, що війна в Україні зайшла в глухий кут. Обидві сторони здатні воювати до кінця, намагаючись взяти на себе стратегічні ініціативи.
Росіяни можуть знову спробувати просунутись по всьому фронту, щоб захопити як мінімум весь Донбас. Україна, ймовірно, спробує скористатись своїм успіхом в Чорному морі.
Київ також, можливо, спробує влаштувати росіянам ще більше військових сюрпризів, щоб вивести їх з рівноваги.
Але по суті 2024 рік виглядає як рік консолідації і для Києва, і для Москви.
Росії не вистачає ні технічних, ні людських ресурсів, щоб розпочати стратегічний наступ. Вона зможе зробити це не раніше, ніж навесні 2025 року.
Тим часом Україна потребує західної підтримки, щоб вистояти наступного року, поки вона нарощує внутрішні сили для майбутніх наступів.
Війна індустріальної доби — це боротьба між суспільствами. Те, що відбувається на полі бою, зрештою стає лише симптомом цієї боротьби.
Перебіг цієї війни у 2024 році визначатиметься в Москві, Києві, Вашингтоні, Брюсселі, Пекіні, Тегерані та Пхеньяні більше, ніж в Авдіївці, Токмаку, Краматорську чи на будь-якому іншому спустошеному полі битви уздовж лінії фронту.
Україна буде тиснути на Росію навколо Криму
Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі
Росії бракує рішучого, проривного потенціалу, щоб захопити Україну. Вона зробить усе можливе, щоб утримати захоплені землі та зміцнити свою оборону, водночас сподіваючись, що Захід відступить від України.
Але Україна не зупиниться. Вона бореться за своє виживання і розуміє, чого чекати від Росії, якщо вона переможе. Дедалі більше європейських країнах говорять про збільшення допомоги на тлі страху, що рішучість з боку США згасне.
Однак я очікую, що на початку нового року США все ж таки ухвалять пакет допомоги, який Конгрес відклав у грудні.
Тому від України я чекаю таких кроків:
- відновити підрозділи, виснажені місяцями боїв, для майбутнього наступу
- удосконалити систему мобілізації
- збільшити власне виробництва боєприпасів і зброї
- долати перевагу Росії у РЕБ
До початку літа Україна вперше зможе використати американські винищувачі F16, що, як сподіваються, покращить її здатність протистояти російській авіації та зміцнить протиповітряну оборону.
Найбільш стратегічно важливою частиною України, яка залишається під контролем Росією, є Крим. Його ми називаємо “вирішальною територією”.
Україна зробить усе можливе, щоб і далі чинити там тиск на росіян, зробити його неприйнятним для російського військово-морського флоту в Севастополі: кількох тамтешніх баз ВПС та матеріально-технічної бази в Джанкої.
Українці вже довели, що можуть це робити. Маючи лише три надані Британією крилаті ракети Storm Shadow, вони змусили командувача Чорноморським флотом вивести третину свого флоту з Севастополя.
Київ, звісно, не має безмежних ресурсів. Це особливо стосується артилерійських боєприпасів та високоточної зброї великої дальності.
Водночас російські солдати – у гіршій формі. Війна – це випробування волі й логістики. Російська логістична система крихка і перебуває під постійним тиском з боку України.