ГОРА АРАРАТ: ОПИС, ІСТОРІЯ ТА БІБЛІЙНІ ЛЕГЕНДИ

Світову популярність гора Арарат отримала як символ Вірменії, але піднятися на нього або навіть побувати біля підніжжя, будучи в Вірменії неможливо, оскільки сьогодні ця гора знаходиться на території Туреччини. Гора Арарат розташована поблизу вірменських та перських кордонів у течії річки Аракс. Незважаючи на це, сніжна вершина Арарату прикрашає герб Вірменії, грошові знаки, вірменський коньяк і т.д.

Гора Арарат

Гора Арарат – найвищий гірський масив в Вірменії, що складається з двох вершин; має вулканічне походження. Вірмени називають свою священну гору Массісом.

Вулкан є сплячим. Останній раз він вивергався в 1840 році. Хвиля пари й попелу, селеві потоки з гарячого бруду й каменів, а також підземні поштовхи, повністю зруйнували поселення і православний монастир в горах, а також безліч сіл в окрузі. З тих пір люди побоюються селитися на Арараті, хоча передумов до його пробудження поки немає.

Свою назву гора Арарат отримала, завдяки європейським географам. З одного боку, Арарат – це біблійна гора, до якої пристав Ноїв ковчег. З іншого боку, у Вірменії є історична провінція Айрарат, а колись на території Вірменського нагір’я існувало селище-держава Урарту. Першими завойовниками араратської вершини були також європейці.

У ясну погоду Арарат можна бачити з будь-яких куточків Вірменії, але найкрасивіший вид на гору відкривається з монастиря Хор-Вирап, розташованого всього в декількох метрах від вірмено-турецького кордону.

Монастир Хор-Вирап є символом Вірменії і про цей пам’ятник архітектури знає кожен вірменин. Фортечний храм вже багато років є пунктом паломництва і священним місцем для Апостольської Вірменської Церкви.

На сьогоднішній день монастир Хор-Вирап є чинним, а цікаві туристи можуть спуститися по вузьких сходах в підземелля, глибина якого 6 метрів. З території храму відкривається неймовірний вид на Арарат долину і гору Арарат.

Кордон переходити самовільно не можна, але в складі організованої через турфірму екскурсії це дозволяється. Для сходження на гору слід отримати спеціальний дозвіл в турецьких провінціях Ігдир або Агри.

Висота гори Арарат

Гора Арарат складається з двох піків різної висоти – Великий і Малий Арарат. Вони належать до єдиної вулканічної системи, чия загальна протяжність становить 130 км. Гори відокремлені одна від одної Сардар-Булакськлю сідловиною. Гора Арарат оточена мальовничими долинами, повними сільськогосподарських угідь і пасовищ для овець.

• Великий Арарат – 5165 м;
• Малий Арарат – 3896 м;
• Відстань між конусами – 11 000 м.

Незважаючи на значну висоту, альпіністи й любителі трекінгу вважають ці гори простими в сходженні, у порівнянні з піками Кавказу. На них може піднятися навіть недосвідчена людина, але тільки у відповідну пору року, з потрібним набором спорядження і в складі туристичної групи.

Влітку і в гарну погоду можна піднятися на Малий пік, приблизно за 8 годин. Сходження на Великий пік займає близько 15 годин. Настільки великі терміни викликані тим, що туристи змушені по шляху на гору обходити безліч ущелин.

Великий і Малий Арарат

Великий Арарат (Масіс). Найбільша гора вулканічної системи. Вона настільки висока, що її можна побачити за десятки кілометрів з території сусідніх держав. 5-ти кілометровий пік є сплячим вулканом, який утворився приблизно 3 500 000 років тому, його схили складаються з вищербленого базальту і завалів каменів, а вершина вище покрита вічним снігом і системою з 30 льодовиків. Найдовший з льодовиків має протяжність 2 км.

Нерідко підніжжя Великого Арарату закутується щільними хмарами, залишаючи видимим лише добре освітлену вершину. Альпіністи, які знаходяться там під час подібного явища, отримують відчуття схожі з «ходінням по небу». Це дуже красиво і заворожуюче.

Малий Арарат (Сис). Малий конус має висоту на 2000 м нижче, ніж Великий Арарат. За геологічними мірками – це зовсім молоде утворення, його вік не перевищує 150 000 років. Воно утворилося внаслідок закупорки великого конусу, в результаті чого лава знайшла собі вихід в іншому місці.

Своїм виглядом Малий Арарат являє собою копію Великого конуса. Всі ті ж правильні форми, кам’янисті й пустельні схили, а також вічний сніг на висоті понад 3500 м. Біля підніжжя гори можна зустріти зарості з беріз і дикого винограду, але в цілому рослинності тут не більше, ніж перед Великим Араратом.

Гора Арарат – біблійне місце

Місцеві жителі з боку Туреччини і Вірменії часто люблять переказувати легенди про Арарат. Багато з них кажуть, що гора вважається символом колиски всього людства. За переказами, на її схилах сам Ной побудував вівтар, виплекав виноградники, тут же і був похований. Святість місця підтверджується містами, які колись існували, назви яких містить відсилання на Ноя.

У Святому Письмі було сказано, що в ассирійській державі Урарту якісь «Гори Араратські – найвищі в окрузі», послужили місцем для висадки Ноєвого ковчега. За різними натяками і вказівками в Біблії, середньовічні теологи й географи встановили, що цим місцем міг бути тільки пік Масис. У церковних колах на заході йому дали назву Арарат, яка й перейшла в вірменську культуру.

Дослідники Біблії заявляють, що немає чітких вказівок на те, що ковчег повинен пристати саме до цього вулкану. Одночасно вірменські переклади Біблії подібну легенду тільки підтверджують.

Навколо твердження про пригоди Ноя, у народів, які проживають поруч з горою, склалася маса легенд про ту пору.

Ось лише деякі з них:

• поселення Ахура поруч з горою (зруйновано землетрусом 1840 роки), служило місцем де Ной встановив перший жертовний вівтар і посадив першу лозу винограду;
• у місті Маранді в Ірані померла і була похована дружина Ноя;
• назва азербайджанської Нахічевані, деякими істориками трактується як «місце сходження Ноя».
• халдеї (древнє єврейське плем’я) поклонялися на Арараті зіркам, і троє з них пізніше стали відомими під назвою «Волхви», які вперше побачили тут Віфлеємську зірку і пішли за нею до новонародженого Ісуса.
• Вважається, що першим, хто намагався піднятися на гору, був Святий Яків, але всякий раз підбираючись до вершини, він засинав і прокидався вранці знизу. В одній з таких подорожей до нього з’явився Ангел і заборонив підніматися на гору, але за завзятість винагородив Якова шматком від ковчега.

Легенди настільки міцно увійшли у свідомість місцевих, що багато хто навіть не намагався здійснити сходження.

Сходження на гору

Місцеві вважають, що підкорення Арарату – справа зухвала. Раніше наважитися на подібне могли тільки відчайдушні сміливці. Нерідко подібна ідея зустрічала різку критику. Не дивно, адже гора Арарат вважається священно.

Вперше підкорити цю точку вирішив професор Йоганн Фрідріх Паррот. Разом зі своєю експедицією в 1829 році він зумів піднятися, причому супроводжували його солдати Російської імперії, селяни з місцевих сіл і провідник.

У нотатках професор написав, що підніматися часто доводилося без здійснення відпочинку. Останні години сходження принесли п’янке почуття. Особливе захоплення у нього було при вигляді засніженого «шатра». Дуже важко далися льодовики, однак в підсумку гора Арарат була підкорена.

Одиночне сходження вперше здійснив Джеймс Брайс (1876 рік), а зимове сходження першим здійснив Бозкурт Ергер.

Як дістатися до гори

Гора Арарат здебільшого належить Туреччині, хоча вірмени вважають гору рідною. Причому, на думку більшості мандрівників, саме на турецькій стороні найкрасивіші схили.

Зазвичай туристи здійснюють переліт до Стамбула, потім беруть автобус або автомобіль, доїжджають до Догубаязіта, який знаходиться недалеко від Арарату. У місті можна пошукати провідника, який допоможе не тільки швидко дійти до підніжжя, а й вивчити найбільш цікаві місця.

Гора Арарат не тільки одна з найвищих, а й одна з унікальних гір. Її популярність величезна і тому любов до неї цілком виправдана. Не кожен зможе підкорити її, але принаймні можна відвідати пам’ятник природи під час прогулянки.

Якщо вдасться приїхати до Вірменії, то до гори можна дістатися зі столиці. Вам будуть запропоновано декілька пам’яток для відвідування. До їх числа належить Хосровський заповідник і знамените місто Двин, яке раніше слугувало столицею Стародавнього вірменського царства. Зараз Двин зруйнований, але прекрасно збереглися руїни, а також руїни палаців і фортець.

Ми у FACEBOOK
Приєднуйтесь до нас

Арарат

Відповідну назву вулканічному гірському масиву та його складникам дали європейські географи в 19 ст. Топонім «Арарат» походить від ассирійської назви держави й народу Урарту. Місцеві народи називали гори так:

• вірмени — Масіс (вірм. Մասիս ) — найбільша гора;
• турки — Агридаг або Агри-Даг (тур.Ağrı Dağı) — крива гора або гора болі;
• перси — Кухі-Нух (перс. کوه نوح‎ ‎) — гора Ноя;
• курди — Агрі (курд.Çiyayê Agirî ) — вогненна гора.

У «Географії» Страбона вулканічний масив давньогрецькою мовою названо Абос (дав.-гр. Ἄβος ) та Нібарос ( Νίβαρος ).

Історична довідка

Уперше Арарат підкорено 1829 експедицією науковою на чолі з дослідником-природознавцем Й. Парротом (1791–1841; Росія).

Останнє виверження вулкана відбулося 02.07.1840. Воно супроводжувалося землетрусом і сходженням лавини, унаслідок чого було зруйновано монастир і єдине поселення на схилах масиву.

Географічне положення

Арарат простягнувся в східній частині Туреччини (іль Игдир) на правобережжі середньої течії р. Араксу поблизу кордонів державних з Іраном і Вірменією.

Характеристика

Склад і розміри

Морфологічно масив складається з двох конусів стратовулканів — Великого Арарату (5 165 м) і Малого Арарату (3 896 м), розділених Сардар-Булакською сідловиною. Відстань між вершинами становить близько 11 км.

Периметр підніжжя масиву сягає 130 км, діаметр — до 40 км.

Загальна площа — майже 1 000 км 2 .

Геологічна будова

Масив є частиною молодої Альпійсько-Гімалайської гірської системи. Його утворення розпочалося в неогені (див. Неогеновий період і неогенова система) унаслідок зіткнення (колізії) Аравійської та Євразійської літосферних плит. Перед тим ця територія протягом близько 150 млн років була частиною дна Тетісу.

Сучасного вигляду гірський масив набув у четвертинному періоді (див. Четвертинний період і четвертинна система; Антропогеновий період) за активного прояву горотворних процесів і вулканізму.

У геологічній будові переважають вивержені породи гірські вулканічні кайнозойського (див. Кайнозой) віку — базальти, андезито-базальти й андезити.

Схили основних вулканічних споруд ускладнено боковими конусами, дацитово-ріолітовими (див. Дацит) лавовими (див. Лава) куполами. На пізній стадії вулканізму (три тисячоліття до н. е.) утворилися великі пірокластичні конуси (див. Пірокластичні породи) та потоки біля підніжжя масиву. Їхній молодий вік підтверджено археологічними знахідками епохи бронзового віку, перекритими пірокластичними відкладами.

Рельєф

Вершина Великого Арарату та прилеглі схили на висоті понад 4 300 м укриті вічними снігами й льодовиками. Тут виявлено щонайменше 30 льодовиків загальною площею близько 20 км 2 . Найбільшим є льодовик Святого Якова близько 2 км завдовжки.

Характерними формами рельєфу гірських схилів є моря кам’яні та щебнисто-піщані (див. Щебінь; Пісок) шлейфи делювіальні.

Усі льодовики і сніжники Великого Арарату перебувають у стані деградації під впливом глобальних кліматичних змін, їхні площі постійно зменшуються.

Клімат

Для гірських схилів характерна висотна кліматична зональність. Вершина Великого Арарату і схили на висоті понад 4 300 м розташовані в нівальній (див. Клімат нівальний) зоні. Висота снігової лінії зазнає сезонних коливань амплітудою близько 300 м.

Середня зона Арарату (до 2 000 м) лежить у зоні різко континентального, сухого клімату з прохолодною зимою і теплим засушливим літом. Середня температура січня — –5 °С, липня — +25 °С. Середньорічна кількість атмосферних опадів коливається в межах 200–300 мм.

Ландшафти

У ландшафтній структурі переважають передгірні луки, які місцеве населення використовує як пасовища. У передгір’ях Малого Арарату трапляються невеликі березові гаї.

Рослинний світ

Нижче від снігової лінії на неродючих кам’янистих ділянках трапляються колючі чагарники і ялівець, на солончаках — фісташки, каркас, держи-дерево й типові для напівпустель і пустель ксерофіти, пристосовані до посушливого напівпустельного клімату.

Значення

Розчленований гірський рельєф, несприятливі кліматичні умови, бідні ґрунти стали на заваді антропогенному освоєнню схилів Великого й Малого Арарату. Сприятливішими є ландшафтно-кліматичні умови в міжгірних долинах, які місцеве населення (турки, курди, азербайджанці) використовує для проживання і ведення сільського господарства на зрошуваних ділянках.

Повз підніжжя Арарату проходили важливі торговельні шляхи, тому володіння найвищою частиною Вірменського нагір’я мало важливе стратегічне, економічне й культурне значення.

Арарат є всесвітньо відомим рекреаційним об’єктом, який щорічно відвідують тисячі туристів. Для збереження унікальних пам’яток історії та культури, цінних природних ландшафтів, флори й фауни, а також із метою розвитку туристичного потенціалу регіону уряд Туреччини створив Національний парк гори Арарат (2004).

На честь Арарату названо астероїд «96205 Арарат».

Додатково

Попри те, що Арарат офіційно простягнувся на території Туреччини, він відомий як символ Вірменії, священна гора для більшості громадян. Арарат зображено на гербі державному країни, деяких грошових знаках (див. Вірменський драм).

З Араратом пов’язано багато легенд і повір’їв. За біблійною легендою, на Арараті нібито зупинився ковчег Ноя, який врятувався від «потопу всесвітнього». Широко відомою є легенда про вішапів, які охороняють вершину гори від втручання людей. Існує також вірменська легенда про Святого Якова Агопа, що прагнув піднятися на вершину, щоби вклонитися ковчегу Ноя, який він колись побачив у ясну погоду. Усі його спроби були невдалі. Після третього, останнього, разу йому наснився ангел, який пояснив, що Бог заборонив людям підійматися на священну вершину й чіпати ковчег. Як нагороду ангел подарував Якову уламок ковчега.

Легенди про заборону сходження на Арарат у 19 ст. підтримувала церква.

Література

1. Гандзакеци К. История Армении / Пер. с древнеармян. Л. Ханларян. Москва : Наука, 1976. 359 с.
2. Новосельцев А. П. О местонахождениибиблейской «горы Арарат» // Восточная Европа в древности и средневековье. Москва : Наука, 1978. С. 61–66.
3. Karakhanian A., Djrbashian R., Trifonov V. et al. Holocene-Historical Volcanism and Active Faultsas Natural Risk Factors for Armenia and Adjacent Countries //Journal of Volcanology and Geothermal Research. 2002. Vol. 113. Is. 1–2. P. 319–344.
4. Karakhanian A., Djrbashian R., Trifonov V. et al. Historical volcanoes of Armenia and adjacent areas: What is revisited? //Journa of Volcanology and Geothermal Research. 2006. Vol. 155. Is. 3–4. P. 338–345.
5. Moses, of Khoren. History of the Armenians / Trans. from Armenian R. Thomson. Ann Arbor : Caravan Books, 2006. 412 p.
6. Panossian R. The Armenians: From Kings and Priests to Merchants and Commissars. London : Hurst & Company, 2006. 462 p.
7. Arnold B. Genesis. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 432 p.
8. Westerman F. Ararat — Pilgerreise eines Ungläubigen. Berlin : Links, 2008. 288 p.
9. Шищенко П. Г., Аріон А. В., Удовиченко В. В. та ін. Фізична географія материків та океанів : в 2 т. Київ : Київський університет, 2009. Т. 1. 643 с.
10. Adriaans R. Sonorous Borders: National Cosmology & the Mediation of Collective Memory in Armenian Ethnopop Music. Diemen : AMB, 2012. 91 p.
11. Darke D. Eastern Turkey. Chalfont St. Peter : Bradt Travel Guides, 2014. 432 p.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Спиця Р. О. Арарат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Арарат (дата звернення: 2.03.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів