Зміст:
Конспект уроку “Леонід Глібов – визначний український байкар. Сатиричне змалювання судової системи в байці «Щука».”
Тема: Леонід Глібов – визначний український байкар. Сатиричне змалювання судової системи в байці «Щука».
Будова байки. ТЛ: гумор, сатира, байка, алегорія, мораль
навчальна: ознайомити учнів з поняттям «байка», з історією її виникнення, особливостями побудови; познайомити учнів із творчістю видатного поета і байкаря
Л. Глібова, його байкою «Щука»;
розвивальна : розвивати пам’ять, образне мислення, розумові здібності, навички аналізу алегоричних творів;
виховна: сприяти вихованню оптимістичного погляду на життя, почуття гумору, виховувати кращі людські якості.
Методично-дидактичне забезпечення: портрет Л. Глібова, ілюстрації до байки
«Щука», словник літературознавчих термінів, роздатковий матеріал, підручник (О.М.Авраменко – К.: Грамота, 2014.)
І . Етап орієнтації
Забезпечення емоційної готовності до уроку
– Який у вас сьогодні настрій, учні?
Виберіть, будь ласка, той колір геометричної фігурки (різнокольорові фігурки лежать на партах), який відповідає вашому настрою. Зверніть увагу, на дошці є запис відповідності кольору настрою:
А працювати пропоную під девізом: «Всім активно працювати,гарний настрій здобувати!»
Моторнії сини й онуки,
питайте байку для науки!
ІІ. Етап цілепокладання
Ми не випадково вели розмову про сміх, гумор, сатиру. Сьогодні на уроці, діти, ми познайомимося із відомим українським байкарем і поетом Л.Глібовим і його цікавими творами.
– Які завдання сьогодні ми поставимо перед собою?
· пригадати відомості із життя і творчості Л.Глібова;
· дати визначення поняттям «байка», «алегорія»;
· дізнатися про історію виникнення і структуру байок;
· ознайомитися із змістом байки «Щука»;
· навчитися аналізувати зміст байки, знаходити мораль.
ІІІ . Етап проектування
- Вивчення життєвого і творчого шляху Л.Глібова.
- Робота з літературознавчим словником.
- Інтерактивна вправа «Створи алегорію»
- Вправа «Поясни фразеологізми»
- Робота над змістом байки «Щука»
ІV. Етап організації виконання плану
– Уважно подивіться на портрет. Які риси зовнішності письменника відразу привертають нашу увагу? (Чоло, очі…)
Високе чоло свідчить про мудрість людини. Ви звернули увагу на його очі. Вони якісь дивні. Ніби добрі й лагідні, але якісь далекі, відчужені. Дійсно, це вже очі людини, яка вже майже нічого не бачить. Десь після 50 років Глібов почав сліпнути і в старості майже нічого не бачив. І все ж не зважаючи на тяжку недугу, письменник наполегливо і самовіддано працював. За останні чотири роки він написав велику кількість віршів, поетичних казок, загадок, акровіршів, байок, ліричних творів. Майже удвічі більше, ніж за всі попередні роки творчого життя.
Дещо детальніше про поета нам розповість учень, який підготував невелике повідомлення.
Леонід Іванович Глібов, великий український поет і байкар, народився в с. Веселий Поділ на Полтавщині у 1827 році. Дитинство Льолика, так називали хлопця в родині, минуло в селі Горбах Кременчуцького району. Батько працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Від матері – освіченої людини – навчився грамоти. Навчався він у Полтавській гімназії, потім у Ніжинському ліцеї. Саме у Полтавській гімназії майбутній поет написав свій перший вірш „Сон”, в якому виразив свою тугу за рідною оселею. Цікаво, що знаменитий байкар і поет почав писати вірші ще в 14 років. Згодом у зошиті гімназиста Глібова назбиралося кілька десятків віршів російською мовою. Незабаром з’являються і байки „Вовк і Кіт”, „Лебідь, Щука й Рак”, „Жаба і Віл” та багато інших. У його творчому доробку 107 байок!
Справжнє творче горіння повернулося до Глібова наприкінці життя. За останні чотири роки Глібов написав понад 50 творів для дітей. Вони друкувалися під псевдонімом Дідусь Кенар. Корені цього імені криються в дитинстві Льолика: батько купив йому співочу пташку – канарку (кенара), спів якого слухала чи не вся вулиця. Згодом це слово стало прізвиськом батька, а згодом сподобалося синові.
Що вам найбільше запам’яталося, можливо, вразило в біографії письменника?
2.Робота з літературознавчим словником.
Записати в зошити визначення понять «байка», «алегорія», «мораль».
Байка — це невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.
Жанр байки заснований на алегоричності, тобто двоплановому зображенні.
Алегорія — художній прийом іносказання, зображення людських рис і характерів за допомогою образів тварин, предметів, рослин, явищ природи та людського життя.
Будова байки:
оповідь- розповідається певна подія;
мораль- повчання, стислий виклад головної думки, яку автор хоче донести до читача. У деяких байках мораль може бути відсутня.
Виникнення байки
Байки були відомі ще в Стародавній Греції. Батьком літературної байки називають Езопа. Тому про алегоричну мову часто кажуть «езопова». Езоп був рабом, до того ж дуже некрасивим зовні. Але його гострого язика боялися всі. Кінець кінцем він був скинутий зі скелі. Про самого Езопа ходили численні легенди. Ось одна з них.
Господар звелів приготувати Езопові страву з чогось найкращого. Той пішов на базар, купив язика й приготував його. Наступного разу господар знову звелів приготувати страву з чогось найгіршого, і Езоп знову подав язик. «Як же так?» — закричав господар. Мудрець на це відповів: «Немає нічого кращого за язик (мову), як і немає нічого гіршого за злий язик».
У пізніші часи байкар Федр надав творам Езопа віршованої форми.
Жанр байки розвинули відомий французький байкар XVII ст. Жан де Лафонтен, найвідоміший російський байкар XVIII–XIX ст. І. Крилов.
В Україні жанр байки також має давню й багату традицію.
Видатний філософ і просвітитель Г. Сковорода написав цикл «Байки Харьковскія».
Нове слово було мовлено у XIX ст. байкарями П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, Є. Гребінкою та особливо Л. Глібовим.
3. Інтерактивна вправа «Створи алегорію»
У творчому доробку Глібова 107 влучних байок, недарма Франко назвав його «найкращим українським байкопи-сом». Враховуючи основну ознаку байки – алегоричність, виконаємо завдання: з’єднати стрілочками вади людського характер із
назвами тварин, які їх уособлюють.
Урок Я у світі 4 клас Тема: “Людські чесноти”
: пояснити учням сутність дружелюбності, милосердя, поступливості, наполегливості, відповідальності; вчити наводити приклади такої поведінки, де виявляються ці чесноти; виховувати прагнення до вироблення цих якостей.
Я у світі 4 клас тема ЛЮДСЬКІ ЧЕСНОТИ
Мета: пояснити учням сутність дружелюбності, милосердя, поступливості, наполегливості, відповідальності; вчити наводити приклади такої поведінки, де виявляються ці чесноти; виховувати прагнення до вироблення цих якостей.
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Учні розповідають, як вони помирилися, коли з кимось посварилися.
— Що таке людські чесноти? (Це міцні позиції, сталі схильності, постійне вдосконалення розуму й волі, які керують нашими вчинками, впорядковують наші пристрасті й спрямовують нашу поведінку згідно із розумом і вірою. Вони дають легкість, самовладання і радість, щоб вести морально добре життя.)
— Назвіть, які людські чесноти ви знаєте.
ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ
— Сьогодні на уроці ви більше дізнаєтеся про людські чесноти.
ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слухання та обговорення легенди
— Прослухайте, будь ласка, легенду про людські чесноти.
Зрадів зеленолистий красень, засвітило весняне сонечко. Біжать струмочки, весело щебечуть пташки.
Іще лежить у низинах сніг, а вже барвінку листя стелиться. Згодом з’явиться його зірчастий цвіт.
Одного разу прогулюючись дівчатка побачили цвіт барвінку і замилувалися його красою.
— Добрий день, барвінку,— привіталася Люся.
— Доброго здоров’я,— відповіла синя квіточка.
— А чи знаєш ти, що означає кожна твоя пелюсточка? — запитала Оксана.
— Ні,— сором’язливо сказав барвінок.
— Перша пелюстка — це доброта, друга — милосердя, третя — скромність, четверта — ввічливість, п’ята — працьовитість,— весело розповідали подруги.
— Дякую вам,— зрадів барвіночок,— за таке приємне повідомлення.
— До зустрічі, наш синьоокий,— попрощалися дівчатка.
— Які людські чесноти згадані у цій легенді?
— Що означає шанобливо ставитися до себе і до інших?
2. Робота за підручником (с. 60–63)
Учні виконують завдання рубрики «Повтори те, що знаєш».
Учні виконують завдання рубрики «Поділися своїми думками».
Потім читають текст рубрики «Я хочу дізнатися».
Опрацьовують матеріали рубрики «Ознайомся з думкою інших людей».
Учні читають притчу, відповідають на запитання за її змістом та виконують завдання на с. 61–63.
— Прочитайте і запам’ятайте висновки на с. 63. (Я дізнався, що. Я прагну. )
— Якими словами ви збагатили на уроці свій словник?
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
1. Творча вправа «Квітка якостей»
— Протягом багатьох століть у людства склалися свої принципи і закони життя, моральні цінності. Складалися правила, як людина повинна житии поряд з іншими людьми, щоб усім було добре. Це відбито у народних прислів’ях. Доцільно згадати Золоте правило — одне із стародавніх моральних норм. Його найпоширеніше формулювання: «(не) вчиняй по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони вчиняли по відношенню до тебе». У нашій мові воно існує у формі прислів’я: «Чого в іншому не любиш, того і сам не роби».
— Які прислів’я про культуру поведінки ви знаєте? (Чого в іншому не любиш, того і сам не роби. Посієш вчинок — виросте звичка. Люби ближнього свого як себе самого. Коли я грішу, я спричиняю біль собі й іншим. Добро, яке ми чинимо, збагачує наше оточення, гріх послаблює життя у суспільстві.)
— Як називають людину, яка дотримує правил доброї поведінки?
— Які якості повинна мати така людина?
Учитель пропонує дітям намалювати квітку найважливіших для життя людини якостей. Кількість пелюсток залежить від кількості якостей, які діти визнають найнеобхіднішими для життя. Кожна якість має бути записана на окремій пелюстці. Потім учитель пропонує дітям розфарбувати свої пелюсткиякості.
Після того, як діти намалюють свої квіти, обговорює з ними відповідності кольору різних якостей. Пропонує дітям скласти список якостей, які більшість із них уважають найнеобхіднішими для життя.
— Як можна назвати людину, яка має такі якості?
— Тож яку ж людину ми вважаємо ввічливою?
— Вихована людина постійно контролює себе, завжди оцінює свої вчинки, адже за поведінкою ми судимо про людину. Потрібно замислюватися, як твої вчинки оцінюються людьми, що оточують тебе. Не все, що приємне й бажане тобі, приємне й бажане для інших.
2. Гра «Добрі якості Буратіно»
Учитель великими буквами пише на дошці слово «Буратіно». Діти мають назвати вісім добрих якостей, що починаються з кожної букви цього імені. Наприклад: бережливий, уважний, розумний, радісний, акуратний, терплячий, інтелігентний, наполегливий, охайний. Усі ці якості педагог записує на дошці.
Потім діти об’єднуються на групи, обирають певну добру якість і придумують історію про те, як Буратіно придбав цю якість і як вона йому допомагала в різних ситуаціях.
— Що означає бути доброю людиною?
— Як ви вважаєте, чи важко бути добрим?
— Що відбулося б із світом, якби в ньому не стало доброти?
— Поміркуйте, коли людина говорить: «Я не вмію, але обов’язково навчуся» — це впертість чи наполегливість? А коли людину попереджають про небезпеку, а вона все одно робить своє,— це впертість чи наполегливість?
У чому ж полягає різниця між упертістю наполегливістю?
Наполегливість і впертість — це риси характеру людини, одну з яких можна назвати позитивною, а другу — негативною. За тлумачним словником, наполегливість — це потреба рішуче досягати своєї мети. Наполегливість — необхідна риса людського характеру. Вона потрібна для того, щоб людина досягла здійснення своєї мрії. Адже мріяти можна про що завгодно, але, щоби мрія здійснилася, потрібно наполегливо вчитися, працювати. Наполегливість робить людину грамотною, працьовитою, навчає долати перешкоди на шляху до мети.
А упертість словник тлумачить от як: це риса характеру, що відзначається непоступливістю людини. Ця риса характеру змушує людину наполягати на своєму, навіть якщо це завдає шкоди їй самій. Є в народі такий вираз: «Упертий, як осел»,— це саме про таких людей. Я б сказала, що ця риса є негативною тому, що вона не спрямована на досягнення певної мети, а навпаки, шкодить людині.
4. Читання й обговорення казки Володимира Бірюкова
Вибіг котик погуляти. Побачив, як пурхає з дерева на дерево горобець, та й каже:
— Ні, не зумієш,— каже півник.— Літають тільки птахи, та й то не всі.
— А я зумію,— стояв на своєму котик.
Виліз котик на дерево. Стрибнув — та геп на землю. Добре, що на кущ упав, не дуже забився.
— Ну ось і маєш,— каже півник.— Я ж тебе попереджав.
— То я не дуже відштовхнувся, — заперечив упертий котик.
На ставку ґелґотіли гуси. Малі гусенята пострибали у воду й попливли.
— І я так зумію,— знову сказав котик.
— Плавають тільки качки та гуси,— одказав йому півник.
— Ова-ва, яка мудрість! Стрибнув собі у воду — і пливи.
По цих словах котик розігнався і хлюп на глибінь.
Та враз почав тонути й зарепетував: «Рятуйте! Ря-ту-у-йте!».
Підплив до котика старий гусак. Ухопив за шкірку то й викинув на берег.
— Ну от! — каже півник.— Знову нічого не вийшло!
— Бо я не так лапами загрібав. Треба всіма чотирма, а я тільки передніми,— сказав непевно котик і відійшов присоромлений геть.
— Що намагався зробити котик? Чому котик не слухав попереджень півника?
— Котик був упертим чи наполегливим?
5. Читання й обговорення оповідання В. О. Сухомлинського
Стоїть у лісі старий-престарий Пеньок. Мохом обріс, гріється на сонечку. Поселився під Пеньком Їжак. Клопочеться собі в нірці, а Пеньок мружиться, крекче, гріється на сонечку.
— Будемо з тобою дружно жити, добре? — питає раз його Їжак.
— Добре,— відповідає байдужно Пеньок.
Він замружив очі, позіхнув і гріється собі на сонечку.
По другий бік під Пеньком поселилася Гадюка.
— Будемо з тобою дружно жити, добре? — питає раз вона.
— Добре,— відповідає байдужно Пеньок.
Він замружив очі, позіхнув і гріється на сонечку.
Та ось якось Їжак побачив, що поруч із ним живе Гадюка. Напав на неї і в кривавій сутичці переміг. Виповз, ліг на Пеньок. Відпочиває.
— Що це у вас там за шум був? — питає Пеньок.
— Це я Гадюку вбив,— відповідає Їжак.
— Добре,— каже байдужно Пеньок.
Він замружив очі, позіхнув і гріється собі на сонечку.
Тож не будьмо байдужими! Давайте навчимося помічати те, що відбувається перед нашими очима, звертати увагу на події, що трапляються.
Будьмо уважними до інших та відкритими до людей, аби не виникло тієї загальнолюдської байдужості, котрої нам потрібно остерігатись.
— Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди ще в сиву давнину.
У Вавилоні був такий звичай — недужого виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив.
Такий звичай побутував і в ассірійців, і в єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.
За часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Чуєте: ворогам! Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це означає, що були гості й дякують хазяїнові.
Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість!
— Яка риса протилежна байдужості? Що таке милосердя?
6. Читання й обговорення оповідання В. О. Сухомлинського
Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Лячно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить.
Поверталась зі школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.
— З чого видно, що в Наталочки добре серце?
7. Читання вірша Л. Іванова
Ти добролиш твори повсюди,
Хай тепло твої повнить груди.
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть криницю,
Лиш добро повинна творити.
8. Читання й обговорення оповідання В. О. Сухомлинського
Жив у нашому селі дід Матвій. Виповнилося йому вісімдесят років. Немічний став дід Матвій.
Настала весна. Сидить дід біля хатини на лавці. Зі школи йдуть діти. Несуть саджанці дуба.
— Дайте і мені один дубок,— просить дід Матвій.
Дали діти діду дубків. Йдуть і роздумують: що робитиме дідусь із дубком. Адже він такий старий, безпорадний.
А дід Матвій зібрав свої останні сили і посадив дубок на вулиці. Посадив і дбав про нього все літо. Поливав і землю розпушував навкруги дубка. Зеленіє дубок і пнеться до сонця.
Діти, які дали дідусю саджанець, дбають про дубок.
Минуло десять років. Так і звуть всі те дерево: діда Матвія дуб.
Думати про людей — це прекрасно.
Якби кожний думав про те, щоб принести щастя іншим людям, не було б нещасних.
9. Читання порад В. О. Сухомлинського
— В. Сухомлинський давав багато порад, щоб у майбутньому людині було не соромно самій перед собою.
ДЕСЯТЬ «НЕ МОЖНА» ЗА В. О. СУХОМЛИНСЬКИМ
1. Наодинці із собою робити все не так, як ти робив би на очах у людей.
2. Лінуватися, бути ледарем, неробою і дармоїдом.
3. Видавати за доблесть і заслугу те, що є твоїм обов’язком.
4. Вимагати від батьків те, чого ти не заслужив працею.
5. Бути жадібним, корисливим, негостинним.
6. Гребувати простою працею своїх батьків.
8. Лицемірити, говорити не те, що думаєш, відчуваєш.
9. Запобігати перед тим, хто сильніший за тебе.
10. Давати «порожні» обіцянки, не дотримувати слова.
«ДЕВ’ЯТЬ НЕГІДНИХ РЕЧЕЙ» ЗА В. О. СУХОМЛИНСЬКИМ
1. Нашіптувати, доносити на товариша.
2. Бути легкодухим. Уникати відповідальності за свій учинок.
3. Байдуже проходити повз чужу біду, горе, відчай, посилаючись на свою слабкість.
4. Використовувати свою силу і фізичну перевагу на зло.
5. Мовчати, коли треба говорити, й говорити, коли треба мовчати. Базікати.
6. Відступати перед небезпекою, щоб зберегти спокій, благополуччя.
7. Добиватися для себе полегшення за рахунок товариша.
8. Не слухати батьків, обманювати їх. Глузувати з калік.
9. Кривдити дівчинку, дівчину, жінку. Не любити і кривдити тварин.
10. Повчання великого князя
— В історії України був славний князь київський Володимир Мономах, який зробив багато великих і добрих справ. Він залишив «Повчання дітям», у якому навчає поважати старших, оберігати слабких та працювати на користь своєї держави. Прислухайся і ти, друже, до порад мудрої людини.
«Пам’ятайте, мудрих слід слухати, старшим коритися, з рівними і молодими дружити. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато.
Старших шануйте, як батька, а молодих, як братів. Не минайте ніколи людини, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, як батько мій (великий князь Ярослав Мудрий), дома сидячи, знав п’ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Добро Своєю рукою сіючи, не лінуйтесь ні на що хороше, і хай не застане
— Які якості людини князь Володимир уважав найголовнішими? Яких правил спілкування слід дотримувати? Поясніть, як ви розумієте останнє речення.
— Поміркуйте! Чому так кажуть: «Чого навчився, того за плечима не носити»?
— Додайте слово: «добре» чи «погано».
– Допомагати іншій людині — це.
Учні утворюють коло. Учитель називає якість характеру.
— Якщо вам ця якість подобається — плескаєте в долоні, якщо ні — тупотіть ногами.
Добрий, веселий, щедрий, злий, дратівливий, люб’язний, активний, уважний, грубий, упертий, правдивий, сміливий.
Хлопчик Дмитро відчинив двері у під’їзд, пропустив дівчинку Наталку, взяв у неї портфель. Почали підніматися сходинками: попереду Наталка, за нею Дмитро. Коли їх побачила сусідка, то сказала: «Який вихований хлопчик! Буде справжнім чоловіком».
Чому в сусідки склалося таке враження?
Уяви, що однокласник без дозволу взяв твої олівці. Розкажи, як ти вчиниш: поскаржишся вчителеві, кричатимеш на однокласника, плакатимеш, мовчки забереш олівці, ввічливо попросиш повернути чи почнеш погрожувати?
Повертаючись узимку зі школи, ми з подругою побачили на річці багато дітей. Річка замерзла. Біля берегів лід був товщим, по ньому всі ходили. А ми з Оленою забігли далі — і провалилися. Я перша вибралася з води і простягнула руку Олені. Але витягти її не змогла — важко. Думала: хто-небудь із хлопців поспішить на допомогу. Але вони спокійно стояли неподалік, деякі навіть підсміювалися. Нарешті Олену витяг чоловік, що проходив неподалік.
— Дайте оцінку діям хлопців.
2. Щоб досягти успіху, людина повинна бути:
3. Культура поведінки — це вміння:
а) дотримувати усталених норм поведінки без примусу і нагадування;
б) доводити свою правоту будь-яким способом;
в) поводитися з іншими людьми.
4. Найвища цінність людини — це:
5. Допомагають підтримувати взаєморозуміння з іншими людьми такі риси характеру:
а) впертість, пихатість, жадібність;
б) відповідальність, старанність, чесність;
в) нестриманість, вередливість, жорстокість.
6. На день народження товаришеві ти подаруєш те, що:
б) подобається іменинникові;
7. Склади правила чеснот, з’єднавши стрілочками частину речення ліворуч із відповідними словами зі стовпчика праворуч.
8. Віднови та запиши прислів’я.
працею, роками, а, не, вимірюється, Життя.
9. Запиши основні правила гостинності.
Уміння прощати властиве сильним. Слабкі ніколи не прощають.
2. Щоб стати доброю людиною, потрібно позбутися:
3. Культура поведінки — це вміння:
а) дотримувати усталених норм поведінки без примусу і нагадування;
б) спілкуватися з іншими людьми;
в) поводитися з іншими людьми.
4. Найвища цінність людини — це:
5. До конфліктів призводить:
6. Познач правила культурної поведінки в гостях.
б) витерти взуття, зняти верхній одяг;
в) привітатися з усіма присутніми;
г) привітатися лише з господарями;
ґ) привертати до себе увагу гучним сміхом чи яскравим одягом.
7. Склади правила чеснот, з’єднавши стрілочками частину речення ліворуч із відповідними словами зі стовпчика праворуч.
Не можеш сказати правду — чужу таємницю.
8. Віднови та запиши прислів’я.
для, справ, Життя, добрих, дане.
9. Запиши основні правила гостинності.
Кращі ліки від кривди — пробачення.
Учні в п’яти реченнях формулюють засвоєні на уроці знання.
VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ. РЕФЛЕКСІЯ
— Що вам найбільше запам’яталося?
— Яку чесноту хочете виробити в собі?
Скласти відповіді на запитання:
– Що ти можеш робити для себе щоденно?
– Що ти в змозі зробити для своїх рідних?
– Що ти можеш зробити для своїх однокласників?
Реалізм – упертий, як осот
1906 року в літературі дебютував 26-літній Володимир Винниченко. Свою повість “Краса і сила” молодий прозаїк відкрив описом нудного містечка: “Тихо-тихо в Сонгороді. Тихо в йому, як і дощик січе день і ніч, як і сніг тріщить під ногою, тихо й тоді, як соловейко заливається піснею-коханням по садах. […] Тихо на вулицях із плетеними тинами, тихо на головній вулиці, тихо коло крамниць на базарі, – скрізь тихо”.
Нічим із сюжетного погляду не прикметна повість стала свіжим ковтком повітря, бо нудьга зелена провінції, як виявилося, мала відтінки, а мерзенні типи, негативні персонажі (що їх і героями не назвеш), окрім огиди, викликали ще й співчуття. Чорно-білий поділ на позитивних і негативних персонажів вже не міг задовольняти читача, і підступне співчуття до непривабливих типів підточило основи напряму. Бо тоді чи не вперше автор припинив виправдовувати чи звинувачувати персонажів у будь-чому: просто так є. І ніхто не винен.
Минуло сто і десять років, і всілякий “реалізм” про сірих людей упродовж цього часу встиг набриднути й забутися. Його витіснили іронія, історія, істерія, інтертекст. Нетипові персонажі, химерні колізії. Однак і вони за значно коротший термін трохи приїлися, і душа читацька знову забагла знайомих типів, прозорих технік оповіді й сюжету, який не треба додумувати за автора. І пішло-поїхало: одна за одною вигулькнули історії звичайних людей з драмами, масштаби яких не виходять за межі похмурих квартир.
І ось у прозі дебютував 26-річний Мирослав Лаюк, уже відомий поет, поетичні збірки “осоте!” і “Метрофобія” якого створили авторові ім’я й репутацію одного з найперспективніших молодих письменників. Новим челенджем Мирослава Лаюка стала проза, і в ній він постає неподібним до всього, що вже написав.
Якщо лірика Мирослава Лаюка – не для всіх, її можна назвати елітарною, інтелектуальною, то проза (це й оповідання “Суперстар” зі збірки “Невимушені”, і роман “Баборня”) – це тексти без дистанції між автором і читачем, а персонажі – люди, що їх на своїх життєвій дорозі зустрічав кожен.
“Про всяких тих, на чиєму місці не хотів би опинитися ніхто”.
Один із головних локусів “Баборні” описано так: “Нудна архітектура, нудні люди, нудна історія, нудне все… Містечко було таким нудним, що про це нудно говорити”. Нічого нового нема під сонцем, з одного боку. Усе те саме, що й сто з лишком років тому (як у Сонгороді Винниченка).
І навіть трохи дивно, як так сталося, що головна персонажка – самовдоволена, тиранічна і зверхня бабега Марія Василівна, вчителька біології, якій давно пора на пенсію, – постала цікавим образом, непривабливе реалістичне зображення якого поєднало в собі одним махом і історію, й іронію, і скреготливу моторошність існування “всяких тих, на чиєму місці не хотів би опинитися ніхто”.
І таки справді, ніхто не хотів би прожити життя Марії Василівни, найяскравіший слід якої лишився зафільмований у стрічці “Червона рута” Софією Ротару. У масовці спостерігачів за дуетом Ротару й Зінкевича Мирослав Лаюк обрав постать в окулярах і вигадав для неї альтернативне існування у своєму художньому тексті, проте і в ньому прирік персонажку бути тлом.
Хоча Марія Василівна себе тлом не могла уявити, адже сама вважала себе вершителем доль. Сущий Кирпатий Мефістофель, і доля приблизно така сама. Маніпулюючи учнями, колективом, сусідами, не сумніваючись у своїй правоті й життєвих принципах, вона лише наприкінці життя усвідомлює, що в ключовій події свого життя сама стала розмінною монетою.
Але й потому Марія Василівна лишається сповнена власної гідності й робить свій екзистенційний вибір, базований на відповідальності. А читач до кінця роману змінює ставлення до бабеги, і зрадливе співчуття все ж розчулює серце, чого сама Марія Василівна, з огляду на характер, ніколи не схвалила б.
Усі рушниці вистрілюють
“Баборня” – це тяжка за темою й ідеєю книжка, яку непристойно легко читати, адже вона має міцно збитий сюжет, інтригу, кілька несподіваних поворотів і непередбачувану розв’язку. На легке сприйняття й потенційну масовість працює суміш жанрів: детектив, саспенс, побутова драма – таке читачі любитимуть завжди. Навіть попри безпросвітність антуражу й непривабливість образу головної героїні.
Є тут і любовні трикутники, і музеї покинутих секретів у вигляді старих наглухо забитих хат, і кримінальні повороти, та головне – несподівані страшні відкриття. А ще – своя атмосфера.
“Баборня” – це роман-нагнітання: з перших частин автор натякає на таємницю, а ступінь її моторошності читач розпалює відповідно до норову своєї уяви. Звісно, автор тримає інтригу до останнього, і врешті всі рушниці вистрілюють, та поки це станеться, тривога наростає від частини до частини.
Жодного позитивного персонажа
“Баборня” ставить чимало незручних актуальних питань. Пов’язані вони з реаліями країни, якої нема, і долями людей, які в ній народилися.
Так, у “Баборні” йдеться про історичні події, скелети в шафах персонажів. Про вчительок радянського гартування, які навчають покоління незалежності. Про атеїзм і релігійний фанатизм. Про непривабливі типи жінок, на долю яких випало випробування історією.
Бо зазвичай як: жертви вмирають і входять в історію яко мученики. Марія Василівна й інші жіночі образи роману – вкрай несимпатичні, але вони теж жертви і теж мучениці. Тільки мучениці якісь мерзенні вийшли. Бо якщо історія життя Мотронки в “Солодкій Дарусі” розриває читачеві серце, то після сторінок про Гафію, Анну й Марію Василівну з “Баборні” хочеться спершу помити руки, а вже потім, може, поспівчувати.
Ймовірно, що так би й Мотронку можна було сприймати, якби авторка дозволила їй дожити до сучасних днів. Мирослав Лаюк своїм персонажам-жертвам історичних трагедій дозволив, однак німб над ними не тримав. Ось і вийшла “Баборня” – не тільки як будинок для знедолених старих, а насамперед як галерея жіночих портретів, спотворених історією.
Надсилайте свої рецензії на книги із Довгого списку Книги року ВВС на адресу [email protected].
Докладніше про конкурс читацьких рецензій читайте тут.