§ 22—23. У ЧОМУ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Стародавні китайці називали свою батьківщину «Тянься» — «Піднебесна», «Чжун-Го» — «Серединне царство» (бо мешканці Китаю вважали свою країну центром землі), або «Чхун Хуа» — «Серединна Квітуча». Слово «Китай» з’явилося значно пізніше, можливо, походить від назви народу кидань, який завоював Китай у Х ст. н.е.

На основі карти та тексту поясніть, як природні умови впливали на заняття населення Стародавнього Китаю.

СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

На північному сході від Індії розташована велика країна, яку ми називаємо Китай. На заході його території лежать гори та пустелі, на півночі — степи, на півдні — гори, укриті тропічними лісами. Зі сходу та півдня Китай омивають Жовте і Східно-Китайське моря.

Найсприятливіші умови для заселення були у Східному Китаї, а саме — на Східно-Китайській рівнині, де протікають дві могутні річки — Хуанхе («Жовта вода») і Янцзи («Блакитна», або «Довга ріка»). Беручи початок у горах Тібету, ці річки нагадують Тигр і Євфрат: дуже бурхливі, несуть багато мулу і піску, часто несподівано розливаються.

Назву «Жовта вода» річка Хуанхе одержала через свій колір. Північні вітри наносили зі степів жовтий пил, що за тисячоліття вкрив береги річки товстим шаром. Під час дощів Хуанхе розливалася, затоплювалися цілі області, знищувалися посіви. Стародавні китайці називали Хуанхе «лихом Китаю», «річкою, що надриває серця», «річкою тисячі бід». Проте ґрунти в її долині дуже родючі і легко піддавалися обробітку мотикою і дерев’яним плугом. Це і приваблювало населення. Тому й оселялися по берегах цієї ріки.

З давніх часів основним заняттям жителів країни було землеробство. Основною сільськогосподарською культурою в Китаї був рис, що приносив по 2-3 врожаї на рік. Для кращого обробітку полів селяни використовували биків. До того ж китайці навчилися застосовувати добрива. Це значно збільшувало врожаї, що сприяло процвітанню країни.

Стародавній Китай є батьківщиною шовку, виробництво якого, за легендами, виникло близько V тис. до н.е. Для виготовлення цієї тканини китайці вирощували шовковицю, її листям годували шовкопрядів. З їхніх коконів отримували натуральну шовкову нитку. До речі, вивозити шовкопрядів або їх личинок із країни кілька тисячоліть було заборонено під страхом смертної кари.

Перші гроші в Китаї виникли дуже давно: універсальним мірилом цінності могли бути особливі мушлі — каурі, зерно, шкіра тощо.

Спираючись на текст й ілюстрації, визначте особливості господарювання мешканців Стародавнього Китаю.

1–3 — виробництво шовку (старовинні китайські мініатюри); 4 — давньокитайські гроші — мушлі каурі; 5 — висівання рису (стародавнє китайське зображення)

2. ДАВНЬОКИТАЙСЬКІ ІМПЕРІЇ

Чим відрізнялося правління династій Цінь і Хань? Що їх об’єднувало?

Імперія — велика держава, що включає багато приєднаних територій і народів.

Із II тис. до н.е. в Китаї існували окремі царства, які час від часу об’єднувалися в єдину державу, але частіше ворогували між собою. У III ст. до н.е. наймогутнішим стало царство Цінь. До 221 р. до н.е. під його владою було об’єднано весь Китай. Відтоді почала своє існування єдина загальнокитайська імперія Цінь. Її засновник прийняв титул Цінь Шихуанді, тобто «Перший імператор династії Цінь».

Імператор Цінь Шихуанді читає бамбукову книгу (стародавнє китайське зображення)

Його правління відзначилося важливими об’єднувальними реформами. Територія держави була поділена на 36 областей на чолі з намісниками. Імператор сприяв створенню добре розвиненої мережі доріг і каналів. Піддані віднині повинні були користуватися єдиною монетою і мірами ваги, мали єдині закони. Однією з головних реформ стало вироблення єдиної для всього Китаю ієрогліфічної системи письма.

Як китайський історик характеризує імператора Цінь Шихуанді? До яких наслідків мала привести державу така політика?

З «Історичних мемуарів» Сима Цяня

. Він не довіряв випробуваним міністрам, не підтримував стосунків із шанованими (людьми) та народом. Він зрікся підтримки князів і встановив самовладдя. Він заборонив письмові праці й книги, зробив жорстокішими покарання та закони.

Щоб захистити країну від спустошливих набігів кочовиків, імператор відновив будівництво Великої Китайської стіни, розпочате раніше. Довжина цієї величної споруди, що стала символом Китаю, близько 6350 км, а висота — від 6 до 10 м. Через кожні 2-3 км зводили могутні вежі. По верхів’ю стіни фактично пролягав кам’яний шлях — настільки широкий, що тут легко могли роз’їхатися дві колісниці. Будівництво велося силами 300-тисячної армії, якій допомагали в’язні, раби і селяни. Багато людей загинуло від виснаження і непосильної праці. Для завершення цього небаченого в історії будівництва знадобилося кілька століть.

Як будували Велику Китайську стіну? Чи допомагала вона у війнах із кочовиками? Яке враження вона на вас справляє?

Велика Китайська стіна (сучасний вигляд)

Суворе правління першого імператора, високі податки та повинності виснажили населення країни. Тому невдовзі після його смерті спалахнуло велике народне повстання.

Одним із вождів повстанців став сільський староста Лю Бан. Він скинув останнього представника династії Цінь і заснував нову династію Хань, яка правила Китаєм кілька століть — із 202 р. до н.е. до 220 р. н.е.

Серед помічників нового правителя Лю Бана було багато вчених. За їхніми порадами він пішов на деякі поступки, відмінивши криваві закони та припинивши великі збиткові будівництва. Багатьох рабів відпустили на волю. Для селян у 20 разів був зменшений земельний податок. У народну власність передали заповідні ліси, парки та водойми, що раніше належали ціньським правителям.

Імператор провів реформи в армії. Він створив легку рухливу кінноту. Для збільшення її чисельності були відкриті нові кінні заводи. У прикордонних районах з явилися військові поселення, утворивши захисну смугу від нападу ззовні.

Для торговельного обміну було прокладено Великий шовковий шлях.

Великий шовковий шлях — це найвідоміший торговельний караванний маршрут давнини, що виник у перші сторіччя нашої ери. Ним товари з Китаю потрапляли до Європи, Близького Сходу, Північної Африки.

Каравани верблюдів долали його за один-два роки. Цим шляхом китайці доставляли на Захід шовк, метали, ремісничі вироби, а назад завозили коней, пурпурові тканини, скло, вовняні й ювелірні вироби, продукти. Саме таким чином до країни потрапили квасоля, гранат, виноград, горіх, шафран.

На основі тексту і зображень поясніть, які зміни відбулися в житті китайців за часів династії Хань.

1 — караван на Великому шовковому шляху (кадр з історичного фільму); 2 — битва на мосту (давньокитайське зображення); 3 — керамічна модель башти; 4 — монета епохи Хань

3. СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ І ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Що було спільним у суспільному устрої та повсякденному житті стародавніх Єгипту, Дворіччя і Китаю?

Усе суспільство Стародавнього Китаю поділялося на стани — ранги. Кожна така група мала певні права й обов’язки. Ранг був спадковим.

На вершині піраміди влади стояв імператор. Уважалося, що він має божественне походження, тому його називали «Сином Неба». Імператорська влада була необмеженою. До вищих щаблів суспільства належали знать, воїни і жерці.

Правитель і його чиновники опікувалися веденням війн, збором податків, станом захисних дамб і зрошувальних систем.

У сільському господарстві основними виробниками залишалися селяни-общинники. Вони сплачували податки й повинні були служити у війську.

Наприкінці І тис. до н.е. на території Китаю поширилося рабство. Рабами, яких можна було впізнати за клеймом на обличчі та стриженою головою, ставали не тільки самі засуджені, а й члени їхніх сімей. Праця невільників використовувалась у різних галузях господарства.

Користуючись текстом і давньокитайським зображенням, складіть розповідь про стародавні китайські міста. У чому полягали особливості китайської архітектури?

Згодом з’являються великі міста, які, наче магніт, притягують навколишній люд. Центром міського життя стала ринкова площа, де можна було придбати різноманітні товари, книжки, музичні інструменти, скористатися послугами цирульника, ворожки, поїсти.

Будинки зводилися з дерева, і тому вони не збереглися. Проте до нас дійшли їхні глиняні макети. Лише в епоху Хань житла почали будувати з цегли. У цей час з’являються і покрівлі з черепиці.

Долівку будинку зазвичай укривала циновка, на якій могли сидіти дорослі й діти. Спосіб сидіння теж був особливим — спочатку ставали на коліна, а потім присідали на п’яти. Їли за низеньким столиком, на який ставили страви.

Основою для страв були крупи — рис, пшениця, чорне просо, які готувалися на парі в спеціальному посуді з решітчастим дном. Вживали також овочеві страви, а в заможніших родинах — і м’ясні (зі свинини, собачатини, конини, яловичини, баранини та курятини). У Стародавньому Китаї вважали, що від їжі залежить вдача людини.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Яку річку і чому китайці називали «лихом Китаю», «тією, що надриває серця», «річкою тисячі бід»?

2. Опишіть спосіб життя стародавніх китайців.

3. Коли і ким було утворено єдину китайську державу?

4. Чим відрізнялося правління династій Хань і Цінь? Що було подібного між ними?

5. Складіть у зошитах схему «Суспільний устрій Стародавнього Китаю».

6. Чим були спричинені завойовницькі війни Китаю? Чи характерні такі війни для інших країн Стародавнього Сходу?

Домашнє завдання

1. Вправи з «історичної математики»:

а) Назвіть рік і століття утворення єдиної держави в Китаї.

б) Чи міг Цінь Шихуанді листуватися з перським царем Дарієм І?

2. Що таке Велика Китайська стіна? Хто і для чого наказав її побудувати? Розгляньте уважно карту (див. с. 103), скористайтеся допоміжними матеріалами й доповніть текст підручника відомостями про цю споруду.

3. За допомогою довідкової літератури й Інтернету підготуйте розповідь про гробницю імператора Цінь Шихуанді й знамениту теракотову армію.

Воїни теракотової армії

Готуємося до практичного заняття

Пригадайте, що ви знаєте про внесок Китаю в розвиток світової цивілізації.

Чому китай назвав китай, і які ще є назви у країни?

На нашій планеті можна назвати кілька країн, які є продовженням найдавніших цивілізацій, про які що-небудь відомо сучасній людині – це Єгипет, Індія, Китай. Вони набагато старше цивілізацій Середземномор`я. За свою майже 4 000-річну історію найбільша країна Східної Азії неодноразово змінювала свою назву. Так чому Китай назвали Китаєм? Треба відразу обмовитися, що так його називають тільки російські. Екзоетнонімамі в російській мові є терміни «китайці» і «німці». Що це таке? Так називаються імена і визначення, що не збігаються з самоназвою самого народу. Для решти світу Китай – Чину, Хіна або Чайна.

Два найпопулярніших самоназви

Самі себе китайці теж не називають китайцями. А як же вони називають себе, і як китайці називають Китай? Самоназва китайців – хань (95% населення). Так зветься найбільша народність, що населяла цю країну, яку самі жителі в певний період називали Чжунго або «Серединна імперія». Ці два самоназви країни і народу є найвідомішими у світі. Хань є титульною нацією, і назву свою бере від династії Хань, на період правління якої припадає розквіт старокитайської цивілізації. Династія Хань, взяла свою назву від річки Ханьшоу, що протікає в центральній частині Китаю, змінила династію Цинь, правителям якої вдалося силою об`єднати розрізнені постійно воюючі між собою царства. І все це: і об`єднання, і економічний розквіт – сприяло зростанню самосвідомості китайців і виникнення відчуття себе єдиною нацією.

Суто російське назва

Існує кілька варіантів, чому Китай назвали Китаєм. Але самим правдоподібним і прийнятим більшістю як основний є той варіант, що пов`язаний з кочівниками кидани. Ці «жорстокі лицарі степів» в X столітті завоювали країну, що межує з ними з півдня. Але не всю її територію, а лише північну частину, на якій встановилося панування держави Ляо. Це чи монгольське, то чи тунгусо-маньчжурської плем`я сусіди називали Китай, або каракітаев, або кидани. На різних мовах їхня держава вимовлялося по-різному: китай, хіта, Кета, хіта. Якимось чином ці назви потрапили в російську мову. Це саме зрозуміле пояснення, чому Китай назвали Китаєм. Та й в російській мові ця назва з`явилася лише після XVII століття, а до того у нас цю країну називали Богдойскім царством.

всілякі варіанти

Саме слово «китай» в російській мові було досить поширене. Наприклад, широко розповсюджені мав термін «кити», що має ряд значень: і плетені косичка, і частина обмундирування. При поясненні, чому Китай назвали Китаєм, іноді проводять аналогії зі Скіфією. Одним словом, тлумачень і припущень багато, але найприйнятнішим, як зазначалося вище, є пов`язане з войовничим плем`ям північних кочівників, кидани. Прийняте в усьому світі назва цієї країни, яке звучить по-англійськи як China, теж не має нічого спільного з самоназвою Китаю, але імовірно походить від терміна «Хінь».

конфуціанство

Є й інші назви цієї країни, що викликають питання. Наприклад, чому Китай називають Піднебесною? Це теж ціла історія, що йде в глибоку старовину, в конфуціанство. Що це таке? Його розвивалися в 6-му столітті до нашої ери Конфуцієм (551-479 до н.е.) етико-філософське і соціально-політичне вчення, що стало офіційною релігією Китаю і лягли в основу устрою держави і суспільства. У незмінному вигляді воно відігравало основну роль в протягом 2 000 років.

ставленик небес

Щоб зрозуміти, чому Китай називають Піднебесною, необхідно ознайомитися з основними постулатами конфуціанства. Головний з них: “Найголовнішим на землі людиною є китайський імператор”. Він правитель світу, посланник неба, а його двір, само собою, – центр світобудови. Храмом Неба є центральне святилище міста. У ньому в важкі або важливі для країни моменти імператор безпосередньо спілкувався з Небом, щоб воно підказало правильний вихід з ситуації. За деякими дійшли до нашого дня документам, це було пишне велелюдне видовище, котре триває до двох тижнів.

Збережена і керована самим Небом

«Піднебесна» – це уявлення китайців про їх місці, зрозуміло, першому і найголовніше під всім небом. Так думати в ті часи було нескладно, тому що жителі цієї країни про існування величезного світу за Китайською стіною дізналися тільки в зв`язку з візитом в їх країну легендарного Марко Поло в 1266 році. Як він відкрив Китай для європейців, так і китайці дізналися, що в світі є цивілізації не менше стародавні, ніж вони: Середземномор`ї, Індія, Єгипет. Та й то, про це дізналися не широкий загал, а обрані люди при дворі мандарина. А до його прибуття середньовічні китайці вважали, що їхня країна знаходиться між небом і землею, причому небосхил покриває тільки ту її частину, на якій править імператор, посланник Неба – ось чому Китай називають «Піднебесної країною» або Тянься. А як може по-іншому називатися країна, якою керує безпосередньо Небо? Піднебесної.

пишні назви

Але і ця назва не останнє. Китайці бачили себе тихим богобоязливим народом, що живуть на території, з одного боку оточеній горами, з іншого – морем, з третьої на них нападали войовничі і кровожерливі кочовики. А вони – посередині. Як називається така країна? Природно, «Серединний державою». На всім сході люблять пишну мову, многозначащіе терміни і назви. Тому деякий час Китай називали «Країною, яка будує соціалізм», або «Країною великих перспектив», або «Країною працьовитих людей» – і всі ці неофіційні, але зрозумілі кожному назви відповідали істині. Але звичайно ж, не можна обійти мовчанням офіційна назва, яке отримала країна після революції 1949 року. «Чжунхуа Женьмінь гунхего» або (буквальний переклад) «Середня квітуча країна загальної гармонії народу». У цій назві Китайської народної республіки були враховані всі великі назви Китаю минулих років.

Не злічити назв

Зрозуміло, ця найбільша і найважливіша країна Східної Азії, радикально змінила долі всього світу, подарувавши йому книгодрукування, папір, порох, компас і багато іншого, на перерахування і опис чого може піти не одна сторінка, за свою довгу історію не раз змінювала самоназва, і інші країни називали її по-різному. Можна навести такі приклади. Сун і Тан – так називалася країна в честь мудрих правителів або високої культури, якої держава пишалося. Ще вона називалася Цин. Що означає «чиста», Мін – світла, Юань – головна. Іноді, в незалежності від того, хто правив країною, її називали крім Серединної країни (Чжунго), Серединної квітучої (Чжунхуа), або Квітучою Ся (Ся – найдавніша династія Китаю). Від неї ж сталося і старовинне самоназва китайців – хуася. В цьому слові частка “ся” вже нам знайома, а «хуа» перекладається як “квітучий”, “пишний”, так просто “чудовий”. Як бачимо, жителі країни споконвіку ставилися до себе з належним і цілком виправданим пієтетом.

Країна, відкрита для європейців заново

Ця унікальна країна зі своїм світоглядом, відшліфованим століттями, зі своєю мудрістю, працьовитістю і послухом представляється іноді іншою планетою. Як називають Китай ще? Протягом століть ця дивовижна країна часто носила, як зазначалося вище, назви правлячих династій. Крім того, її називали Серес. Це для дрімучої середньовічної Європи Марко Поло відкрив Китай, а стародавні цивілізації Середземномор`я знали про цю країну як про кінцевий пункт призначення шовкового шляху. Термін «Великий шовковий шлях» введений лише в 1877 році німецьким географом Ріхтгофеном. Називаючись по-іншому, він був відомий в далекій давнині, потім забутий і відновлений в Середні століття. Керування дорога пов`язувала Середземномор`ї зі Східною Азією з II століття до нашої ери. Цьому сприяли завойовницькі походи Олександра Македонського. Відомий рік відправки першого каравану до Фергани – 121 до нашої ери. Везли в основному шовк з Китаю, але і бронзові дзеркала користувалися великим попитом. Та хіба чого везли каравани з Китаю.

інші назви

А ще як по-іншому називали Китай? У далекій давнині, коли китайці вважали, що вони головні і майже єдині на землі, крім купки варварів, створених Небом спеціально для того, щоб дратувати їх, а земля, як вони справедливо вважали, оточена водою, вони називали свою країну Сихай, що означає «оточена чотирма морями», тобто з чотирьох сторін. Жителі центральної і північної Європи називають країну Кіна або Хіна. У зв`язку з таким різноманіттям назв країни, як називають жителів Китаю? Самі себе китайці називали і чжунгожень – від назви Чжунго, тобто “жителі Серединної царства”. Називали вони себе і по імені найзнаменитішою і великої династії Китаю – Хань – ханьці або ханьжень. Зазвичай же назва жителів є похідним від назви їх країни. Так, в Росії дуже давно жителів Китаю звуть китайцями. Зараз ця загадкова, як весь Схід, країна стає найбільш значимою на планеті. Тому, можливо, в дуже швидкому часі, як вони себе велять називати, так їх і будуть величати в усьому світі.

§ 21. Китай у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

У 1945 р. завершилося звільнення Китаю від японської окупації. У країні діяв законний уряд на чолі з лідером Гоміндана (Національної партії) Чаном Кайші. Компартія Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзеду ном рвалася до влади; СРСР надавав їй усебічну підтримку.

Навесні 1946 р. війська Гоміндана рушили в наступ на північ. До 1947 р. вони володіли ініціативою, але потім у контрнаступ перейшла Народно-визвольна армія Китаю (НВАК). Успіхам комуністів сприяли: розпочата аграрна реформа, у ході якої землю перерозподіляли на користь селян; військові реквізиції гомінданівців; корупція.

У 1949 р. війська НВАК захопили Пекін, а навесні завершили розгромлення військ Гоміндана. У вересні 1949 р. у Пекіні була створена Центральна народна урядова рада (ЦНУР) на чолі з Мао Цзедуном. ЦНУР офіційно перейняла владу в країні.

Особа в історії

Мао Цзедун (1893-1976 рр.) — комуністичний лідер Китаю в 19491976 рр. Народився в родині заможного селянина. У 13 років Мао покинув навчання в школі через суворі методи виховання вчителя, який часто бив учнів. Після школи Мао служив в армії, звідки дезертирував після революції 1911-1913 рр. У 1913-1918 рр. навчався в педагогічному училищі, потім працював у бібліотеці Пекінського університету. У ці роки його захопили ідеї соціалізму й анархізму. У 1921 р. Мао став одним із засновників КПК. З 1923 р. — на партійній роботі. Один з лідерів визвольної боротьби проти японських загарбників. У 1943 р. Мао обійняв посаду голови ЦК КПК. З 1949-го — керівник КНР. Культ особи Мао Цзедуна досяг особливо великого масштабу в 1960-х роках.

Після смерті «Великого керманича» китайські комуністи виробили офіційну точку зору, відповідно до якої Мао «на чотири п’ятих був правий і на одну п’яту помилявся».

1.2. Проголошення КНР

1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіна відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). КПК установила свій повний контроль у країні.

Чан Кайші, якого підтримували США, зі своїми прихильниками емігрував на о. Тайвань, де формально було збережено колишнє державне утворення — Китайську Республіку. Держава обрала капіталістичний шлях розвитку і претендувала на місце єдиного представника Китаю на міжнародній арені.

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КИТАЙСЬКИХ КОМУНІСТІВ

2.1. Початок «соціалістичних перетворень»

Керівництво КНР обрало радянську модель побудови суспільства. Під час двомісячного візиту Мао в СРСР (грудень 1949 р. — лютий 1950 р.) було підписано Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР (1950 р.). У Кремлі КНР розглядали як «форпост соціалізму в Азії». Зі свого боку, Мао не шкодував компліментів на адресу Сталіна попри те, що радянський диктатор досить скептично ставився до «революційної теорії» та діяльності Мао Цзедуна.

Протягом життя Мао Цзедун їздив за кордон тільки два рази, і обидва — у СРСР. На фото — Мао Цзедун і Йосип Сталін під час першого візиту Мао до Москви, грудень 1949 р.

У 1954 р. відбулася перша сесія нового парламенту — Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП). Головою КНР обрали Мао Цзедуна, а прем’єром Державної ради (уряду) — Чжоу Еньлая.

Початок «соціалістичних перетворень» веде відлік з реалізації першого п’ятирічного плану (1953—1957 рр.). За випробуваним радянським зразком було здійснено суцільну кооперацію сільського господарства. За допомогою СРСР побудовано понад 500 великих промислових підприємств і об’єктів.

Після ХХ з’їзду КПРС і критики культу особи Сталіна відносини із СРСР різко погіршилися. Мао вирішив будувати соціалізм «більше, швидше, краще й ощадливіше» і розпочати змагання з Радянським Союзом у «просуванні до щасливого комуністичного суспільства». Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія «людського моря» — розв’язання всіх проблем завдяки використанню величезних мас працездатного населення.

2.2. «План трьох червоних прапорів»

У травні 1958 р. КПК під керівництвом Мао приймає авантюрний «план трьох червоних прапорів». Малися на увазі «великий стрибок», створення «народних комун» і здійснення побудови соціалізму.

Відповідно до планів маоїстів, «великий стрибок» протягом дуже короткого часу мав перетворити Китай на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. Наслідуючи приклад СРСР, КПК планувала до 1963 р. збільшити випуск промислової продукції в сім разів. Сотні мільйонів людей працювали на будівництві каналів та інших гігантських споруджень. У цей час виникло гасло «Три роки заповзятої праці — 10 тисяч років щастя!».

Саморобні селянські «доменні печі» не могли забезпечити належної якості виплавленої сталі

Особливу увагу приділяли виплавленню сталі, яке планували збільшити з 10 до 100 млн тонн на рік. Завдання було зрозумілим, цілі визначені — і вся країна з ентузіазмом взялася виплавляти сталь. Усюди споруджували сталеливарні майстерні, у яких селяни після довгої роботи в полі плавили метал. Доходило до того, що селяни, не маючи відповідних знань і досвіду, виробляли сталь навіть у печах своїх власних будинків, які опалювали дровами.

Тяжка праця мільйонів людей дала приріст обсягів виплавки сталі на 45 % у 1958 р. і на 30 % у 1959 р. Але цю сталь не можна було ніде використовувати. Лише в 1960 р. уряд усвідомив, що виробляти сталь низької якості не має сенсу. Багато печей припинили свою роботу, а обсяги виплавки зменшилися порівняно з 1958 р.

Поставивши завдання збільшити сільськогосподарське виробництво у 1958—1963 рр. у 2,5 раза, китайські комуністи планували створити масові селянські комуни (по 20 тис. осіб у кожній), де майно кожного члена буде передане в загальне користування. Потім планувалосяповністю відмовитися від грошей.

До «народних комун» на селі увійшло 90 % населення країни. У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Усі одержували однаковий пайок.

Найяскравішою ілюстрацією волюнтаризму маоїстських експериментів була кампанія проти сільськогосподарських «чотирьох шкідників»: щурів, комарів, мух і горобців. Пропаганда пояснювала, що горобці масово поїдають зерна врожаю, завдаючи національному господарству збитків.

Кампанія проти «горобців-шкідників»

Рік потому врожаї справді стали ліпшими. Але не забарилися й наслідки відсутності горобців — гусениці та саранча, які зжирали все, що посходило. Раніше такого не траплялося, бо горобці харчувалися шкідниками. Унаслідок нашестя сарани врожаї зменшилися настільки, що в країні настав голод, який забрав близько 30 млн людських життів.

Відомо, що горобець не може перебувати в повітрі більше 15 хв. Отже, усі китайські селяни, школярі, міщани мали протягом цього часу кричати, гамселити в барабани, розмахувати ганчірками і палицями, стоячи на дахах будинків, аби налякати птахів і позбавити їх прихистку. Виснажені пташки падали на землю мертвими або їх добивали учасники дійства. Пізніше китайці визнали, що кампанія була помилковою. Мао Цзедун прийняв рішення припинити боротьбу з горобцями, а четвертим шкідником замість них «призначили» жуків. Щоби відновити втрачене птаство, горобців до Китаю завозили з Канади і СРСР.

Проте найважливішою причиною голоду була колективізація, що призвела до зменшення врожаїв. Стало очевидним, що курс на «великий стрибок до соціалізму» зазнав краху. Скоротилося виробництво промислової і сільськогосподарської продукції. Країна голодувала. Потрібно було знову, як після війни, відновлювати економіку, і КПК у 1961 р. проголосила «курс на регулювання економіки». Більшу частину «народних комун» розпустили, селянам знову дозволили тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами й торгувати на ринку.

Мао Цзедун визнав, що реформи «великого стрибка» були помилковими. Однак чи щиро він це зробив? Почувши критику на свою адресу, Мао Цзедун розпочав відкриту боротьбу зі своїми супротивниками.

2.3. «Культурна революція»

Події 1966-1976 рр. у Китаї, що дістали назву «культурна революція», нічого спільного з культурою не мали.

Терміни і поняття

Китайська «культурна революція» — цілеспрямована кампанія Мао та його прихильників проти критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму, проти середнього класу й інтелігенції, що мала на меті зміцнити диктатуру Мао Цзедуна як єдиного «вождя» Китаю.

«Велика пролетарська культурна революція», проголошена в Пекіні у 1966 р., повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Маоїсти зробили ставку на молодь — загони хунвейбінів та цзаофанів, які громили партійні комітети й міністерства, захоплювали підприємства й університети, влаштовували показові судилища над «ворогами революції».

Демонстрація трудящих

Публічне приниження «ворогів народу» під час «культурної революції»

Терміни і поняття

Хунвейбіни, або «червоні охоронці» — загони погромників часів «культурної революції», що складалися зі старших школярів і студентів.

Цзаофани, або «бунтарі» — загони, що складалися з молодих робітників.

Озлоблені кризою й осліплені ідеями та гаслами Мао, хунвейбіни і цзаофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книжок і платівок, були розграбовані бібліотеки й музеї.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао Цзедун наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Ліню Бяо взяти ситуацію в країні під контроль армії. Близько 10 млн хунвейбінів та цзаофанів відправили в села на «перевиховання».

Точна кількість постраждалих під час «культурної революції» досі точно не встановлена і оцінюється приблизно в 40-70 млн осіб. Наймасштабніших репресій зазнала інтелігенція.

2.4. Культ особи Мао Цзедуна

Режим особистої влади Мао Цзедуна спирався на партійно-державну бюрократію — партійних, військових і господарських функціонерів, яких налічувалося близько 30 млн осіб. Вони мали певні пільги й міцно за них трималися.

Пригадайте найяскравіші, на Ваш погляд, приклади використання пропаганди за тоталітарних режимів.

Велику роль в укріпленні комуністичної диктатури відігравала пропаганда, що є характерним для тоталітарних режимів.

Ідеологічним стрижнем комуністичного режиму в Китаї був культ особи Мао Цзедуна. Мао називали не інакше, як «Червоне сонце» і «Великий керманич». Портрети Мао обов’язково були в будинках китайців, вони заполонили вулиці міст і сіл. Сам Мао вміло маніпулював свідомістю народу, неодноразово поєднував зневагу до людей (відомий його вислів: «Народ — це чистий аркуш паперу, на якому можна написати будь-які ієрогліфи») з тезою про те, що історію створює саме народ.

Усе доросле населення Китаю мало при собі червоні книжечки з висловами «Великого керманича» та вказівками великого Мао Цзедуна з усіх питань життя — «Цитатник Мао». Видання літературних творів масово знищували, щоб у китайців не було вибору і вони могли вивчати лише праці їхнього лідера.

2.5. Зміни в зовнішньополітичному курсі

У 1957 р. Мао Цзедун вдруге і востаннє виїхав за кордон — у СРСР, де він узяв участь у нараді представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн. Після смерті Й. Сталіна Мао прагнув посісти місце лідера міжнародного комуністичного руху й намагався використати для цього трибуну московської наради. Проте більшість її учасників відхилила ідеї та жорсткі пропозиції китайського вождя.

Свідчать документи

Мао Цзедун. Із виступу на Московській нараді представників комуністичних і робочих партій соціалістичних країн, 18.11.1957 р.

Якщо зараз доведеться воювати, то у Китаю є тільки гранати і немає атомної бомби, але вона є у Радянського Союзу. [. ] Як тільки почнеться війна, посиплються атомні й водневі бомби. [. ] У крайньому разі загине половина людей, але залишиться ще інша половина, зате імперіалізм буде стертий з лиця землі і весь світ стане соціалістичним.

З 1959 р. розпочалася серія прикордонних конфліктів Китаю з Індією, відносини з якою колись були миролюбними.

«Культурна революція» в Китаї — 100 тис. жертв та укріплення Мао.

На початку 1960-х років загострилися радянсько-китайські відносини. Мао Цзедун виступив проти розвінчання культу особи Сталіна М. Хрущовим. Суперечки радянських і китайських комуністів призвели до згортання економічних, торговельних зв’язків. Конфронтація призвела навіть до зіткнення збройних сил КНР і СРСР у березні 1969 р. на о. Даманський. 1970-ті роки були відзначені стратегічним протистоянням і небаченим скупченням військ на радянсько-китайському кордоні.

У ході конфлікту за спірний о. Даманський, що розташовувався на радянсько-китайському кордоні по річці Уссурі, збройні сили СРСР вперше застосували новітні на той час танки Т-62 і системи залпового вогню «Град». У ході боїв радянські війська втратили убитими 58 осіб, пораненими — 94. Втрати китайської сторони, за різними оцінками, становлять від 100 до 800 осіб.

З 1964 р. Китай став ядерною державою. Мао вважав за необхідне прискорити процес світової революції. Для її перемоги лідер КПК визнавав можливою загибель мільйонів людей у ядерній війні.

3. КИТАЙ ПІСЛЯ МАО ЦЗЕДУНА

9 вересня 1976 р. Мао Цзедун помер. Усередині політбюро ЦК КПК виокремилося угруповання з чотирьох впливових функціонерів — висуванців «культурної революції» — Цзян Цінь (удова Мао) і троє її сподвижників. Це угруповання, відоме під назвою «банда чотирьох», прагнуло захопити владу в країні.

У жовтні 1976 р. політбюро ЦК КПК, від імені якого виступив новий глава уряду Хуа Гофен, позбавило влади «банду чотирьох». Хуа Гофен став лідером КПК. Цією акцією завершився десятилітній період «культурної революції».

Судовий процес над «бандою чотирьох» вилився в осуд практики періоду «культурної революції». Уперше пролунала критика на адресу самого Мао Цзедуна. У цей час посилювалась група реформаторів-прагматиків на чолі з Деном Сяопіном. Прагматичний Ден критикував політиків, які понад усе переймалися збереженням «чистоти ідей соціалізму». Йому належить вислів: «Не має значення, якого кольору кішка — чорного чи білого. Аби вона ловила мишей».

Особа в історії

Ден Сяопін (1904-1997 рр.) — політичний і державний діяч. У віці 16 років виїхав до Франції, де працював і навчався. У 20 років став членом КПК. У 1924 р., щоб уникнути арешту, виїхав до СРСР. Після повернення на батьківщину служив у Червоній армії Китаю. Учасник Руху Опору проти японських загарбників. Після 1949 р. був заступником прем’єра Держради КНР, у 1956-му — генеральним секретарем ЦК КПК. Далеко не завжди підтримував авантюрні ідеї Мао. У 1966 р. був знятий з усіх посад. Повернувся до політичної діяльності у 1973 р., але був повторно репресований у 1976 р. Поновлений на всіх посадах тільки в 1977 р., після смерті Мао. З 1978 р. став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним організатором реформ, хоча і не обіймав перших посад у КПК і державі. З 1989 р. — у відставці.

4. КУРС РЕФОРМ ДЕНА СЯОПІНА

Не відмовляючись від соціалістичних догм, китайські реформатори на чолі з Деном Сяопіном почали здійснювати глибокі економічні перетворення в країні. З грудня 1978 р. розпочався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

У сільському господарстві на зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: землю за договором передавали селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці. В особисту власність селян поступово переходила і сільськогосподарська техніка. Держава відновила вільні ринки, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян.

У 1984 р. розпочали здійснювати реформи в промисловості. Державні заводи переводили на госпрозрахунок. Заохочувався розвиток малого й середнього бізнесу, створювалися вільні економічні зони за участю іноземного капіталу.

Із середини 1980-х років розпочалося здійснення реформ у науково-технічній сфері й освіті, що включали: передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу; сприяння розвиткові професійно-технічної освіти; впровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах; значне збільшення державного фінансування освіти; розширення самостійності вишів.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва у 1980-х роках становили рекордні у світі 11—12 % на рік. Китай зробив могутній економічний ривок, випередивши за рівнем ВВП багато розвинених країн Європи.

У жовтні 1992 р., на XIV з’їзді КПК, було поставлено завдання побудувати «соціалізм з китайською специфікою».

5. КИТАЙ на зламі ХХ-ХХІ ст.

5.1. Суспільно-політичні процеси

Бурхливе економічне зростання в Китаї у 1980-х роках не супроводжувалось ліквідацією комуністичної диктатури та побудовою демократичного суспільства. Невдоволення відсутністю політичних перетворень вилилося навесні 1989 р. в мільйонні мітинги студентства, інтелігенції, робітників. Проте влада за допомогою військової сили розігнала студентів, які зібралися на майдані Тяньаньмень у Пекіні.

Війська жорстоко придушили виступ студентів. За даними свідків, понад 200 людей загинули на площі, більш як 7 тис. отримали поранення. Багато учасників протестів заарештували й утримували в тюрмах. Питання про розгін демонстрантів на площі Тяньаньмень і кількість постраждалих досі є інформацією, цензурованою владою КНР.

Китайські лідери отримали певні уроки з подій 1989 р. і змін, що відбулись у країнах Східної Європи. Вони почали рішуче звільняти економіку від контролю держави.

Різанина на площі Тяньаньмень.

Сьогодні в країні досі діє конституція 1982 р., що дістала назву «конституція модернізованого соціалізму». У ній закріплена керівна роль Комуністичної партії Китаю, що визначає розвиток країни.

Сі Цзіньпін

З 2012 р. Генеральний секретар КПК (найбільшої партії у світі), а з 2013 р. і до сьогодні Голова Китайської Народної Республіки — Сі Цзіньпін.

У світі Пекін часто критикують за порушення прав людини. Китай проводить жорстку політику в Тибеті, переслідує інакомислячих.

5.2. Економічний розвиток Китаю

У 1997 р. до Китаю перейшла британська колонія Гонконг (Сянган), у 1999 р. — португальська колонія Макао (Аомінь). Протягом 50 років на нових територіях КНР зберігатимуться існуючі там системи господарювання.

Сучасна економіка Китаю за обсягом ВВП у 2010 р. стала другою у світі після США. Частка китайської економіки в глобальному аспекті становить понад 20 % (США — 25 %). Сьогодні третину всіх комп’ютерних компонентів у світі виробляють у КНР.

Сучасне китайське місто Шанхай

Так, обсяг зовнішньої торгівлі Китаю в 2018 р. виріс на 9,7 % і склав 4,5 трлн дол. США, що стало новим рекордом. Незважаючи на «митні війни», профіцит торговельного балансу КНР та США у 2018 р. став рекордним за останні 10 років. На Китай припадає 20 % світового продажу товарів легкої промисловості. У багатьох сегментах ринку частка китайської продукції ще більша.

В Україні, наприклад, продаж товарів «made in China» становить близько 80 % всього вітчизняного ринку одягу та взуття.

Історичний анекдот

Бог створив світ. Усе інше зроблено в Китаї.

Свідченням провідних позицій сучасного Китаю в науково-технічному прогресі є успіхи країни в освоєнні космосу.

Китайський місяцехід на Місяці, січень 2019 р.

3 січня 2019 р. китайський космічний корабель «Чан’е-4» став першим апаратом, який здійснив м’яку посадку на зворотному боці Місяця, якого ніколи не видно із Землі. Згодом світ побачив перші знімки зворотного боку супутника Землі. Місяцехід Jade Rabbit розпочав дослідження цієї території. Китай оголосив, що планує збудувати на супутнику Землі свою базу, а також відправити апарат на Марс до 2020 р. і на орбіту Юпітера до 2029 р.

5.3. КНР на міжнародній арені

У 1971 р. були відновлені права країни в ООН. КНР стала постійним членом Ради Безпеки ООН. Після 1985 р. відбулася нормалізація відносин між КНР і СРСР.

У 1970—1980-х роках тривав конфілкт КНР із В’єтнамом.

На початку ХХІ ст. КНР дотримується нейтральної зовнішньої політики. Однією з ключових проблем для КНР є відносини з Тайванем. Ден Сяопін ще у 1983 р. висунув концепцію мирного об’єднання континентального Китаю і Тайваню на основі концепції «одна держава — два суспільні лади».

Використовуючи свій вплив на КНДР, Китай намагається стримати ядерні амбіції північнокорейського диктатора Кім Чен Ина.

За обсягом експорту Китай стабільно входить до п’ятірки основних торговельних партнерів України. На китайському ринку працює багато українських оборонних підприємств. Китай зацікавлений у розширенні взаємодії в науково-технічній, аерокосмічній сферах та ін.

Сьогодні великий інтерес для Китаю становить соняшниковий напрям сільського господарства України. Поглиблюються зв’язки між КНР та Україною в реалізації освітніх програм за напрямами суднобудування, морської інформатики, ядерних технологій тощо.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Назвіть лідерів Гоміндана і Компартії Китаю в 1940-ві роки.
• 2. Визначте завдання курсу «трьох червоних прапорів» у Китаї.
• 3. Розкрийте зміст кампанії «великого стрибка» та її наслідки.
• 4. Схарактеризуйте зміни на селі в період перебування при владі Мао Цзедуна.
• 5. Визначте завдання китайської «культурної революції».
• 6. Які зміни відбулися в Китаї за керівництва країною Дена Сяопіна?
• 7. Схарактеризуйте економічний і політичний розвиток Китаю на рубежі ХХ-ХХІ ст.
• 8. Поясніть поняття: хунвейбіни і цзаофани.
• 9. Покажіть на карті країни, з якими Китай мав конфлікти у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

II. Обговорюємо в групі

• 1. Визначте роль «культурної революції» у новітній історії Китаю.
• 2. Чим зумовлене бурхливе економічне зростання Китаю наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.?

III. Мислимо творчо й самостійно

• 1. Чим повчальний досвід КНР для інших країн?
• 2. Використовуючи матеріал підручника та додаткову літературу, визначте особливості суспільно-політичного життя сучасного Китаю.
• 3. Як Ви думаєте, чому й досі історичну постать Мао Цзедуна поважають багато китайців?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1 жовтня 1949 р. — проголошення КНР

1958-1963 рр. — реалізація «плану трьох червоних прапорів»

1966-1976 рр. — китайська «культурна революція»

1978 р. — початок програми «чотирьох модернізацій» Дена Сяопіна