День Республіки Тива ( День Туви )

15 серпня святкується День народження Республіки Тива. Свято затверджений законом республіки від 12 лютого 1999 року «Про святкові дні Республіки Тива».

Відразу скажемо про походження подвійного назви республіки. Тива — етнічне самоназва корінних жителів (тувинців). А Тува — укорінений варіант назви в російській мові. У діючій Конституції республіки від 2001 року найменування Тива і Тува рівнозначні. До речі, освіту прикметників і іменників у російській мові проводиться тільки від слова Тува — «тувинський», «тувінец».

Республіка Тива розташована в самому центрі Азії (тут навіть встановлено обеліск «Центр Азії»), на півдні Східного Сибіру, ??в верхів’ях ріки Єнісей (на тувинський мови річка називається Улуг-Хем — Великий Єнісей). Регіон межує з Монголією, Іркутської областю, республіками Хакасія, Бурятія, Алтай і з Красноярським краєм. Столиця — місто Кизил.

Освоєння цих земель почалося ще в кам’яному столітті — більше 20 тисяч років тому. У різний час тут жили скіфські й тюркські племена, гуни, уйгури, киргизи. Самі тувинці як народність теж мають дуже давню історію — їх становлення відбувалося в I тисячолітті нашої ери.
Під протекторат Росії Тува, що називалася року Урянхайском краєм і входила до складу Єнісейської губернії, вступила в 1914 році. У 1921 році була утворена незалежна Народна Республіка Танну-Тува (Танну — «високогірна»), в 1926 році вона була перейменована в Тувинську Народну Республіку.

Наступна віха в розвитку — 11 жовтня 1944 року. У цей день Тува увійшла до складу СРСР як Тувинська автономна область. До того моменту вона була повноправним державою зі своїми атрибутами: конституцією, прапором, гербом, золотим запасом, бюджетом і повноважними представництвами в СРСР і Монгольської Народної республіки. У жовтні 1961 року область була перетворена в Тувинську АРСР, 28 серпня 1991 перейменована в Республіку Тува.

Тува багата пам’ятками. Тут збереглися не тільки цікаві етнічні традиції та безліч культурно-історичних об’єктів, є багата фауна і флора, незвичайні куточки природи. На порівняно невеликій території представлені майже всі природні зони Землі, за винятком саван і вологих тропіків. У Туві розташовані 16 заказників, 14 пам’яток природи і два заповідники. Туристи їдуть сюди на «Аржаан» (цілющі джерела), яких тут більше сотні.

В якості історико-культурної спадщини в Туві збереглися традиційні житла кочівників (юрти), народні промисли та ремесла, наприклад виготовлення фігурок з агальматоліта, і національний вид мистецтва — горловий спів Хоомей.

Основні страви тувинській кухні — м’ясо і молоко. У повсякденному житті тувинці вживають в їжу такі екзотичні види м’яса, як верблюжатіни, м’ясо яка, оленина, конина, делікатесом вважається свіжа баранина.

День міста в Кизилі відзначається у вересні.

Тува, Тувинська Народна Республіка, Шойгу і сепаратизм

Десь на півдні Сибіру, біля кордонів Монголії загубилась російська республіка Тива, або Тува. Нічим особливим вона непримітна – маленька територія, практично ніякої промисловості, трохи більше 300 тисяч жителів. Навіть жителі самої Росії не всі знають, що є в них такий суб’єкт федерації – Тува та народ – тувинці. Попри те, що найвідоміший тувинець не сходить з екранів “раша-тб” та є фактично національним героєм. Бо міністр оборони “родіни духовності від фашистів усього світу” Сергій Кужугетович Шойгу якраз і є тувинцем.

Втім, республіка нас цікавить зовсім не через “героя Росії” Шойгу. Краще поцікавитись іншими речами. Наприклад, той факт, що Тива до 1944 року зовсім не була регіоном Росії, знає далеко не кожен росіянин. До цього року вона була незалежною державою і називалась Тувинською Народною Республікою. І я зовсім недаремно акцентую увагу читачів на цьому факті.

Бо, коли говорять про сепаратизм у Росії, то поряд з Кавказом, Якутією, Татарстаном тощо, обов’язково згадують Тиву. Здавалось би – який може бути сепаратизм у трьохсоттисячній забутій Богом і людьми провінції Росії? Яка знаходиться десь “во глубине сибирских руд” до того ж? Як виявляється – може. Та ще й досить потужний.

Про Тувинську Народну Республіку я вже згадував. Про неї пам’ятають і самі тувинці – сімдесят років для людей, котрі культивують родову пам’ять та знають своїх предків до десятого коліна, зовсім не багато. Та й до появи ТНР, котра утворилась 1921 року і проіснувала формально незалежно, а фактично під протекторатом СРСР до 1944-го, Тива до Російської імперії входила зовсім недовго – з 1912-го. До цього вона була частиною Китаю і носила назву Танну-Урянхай. І відновлення історичної справедливості, тобто повернення загарбаної території Піднебесній, є зовсім не фантазіями місцевих націоналістів, як про те говорять у Москві. Це – перспектива найближчих років. Є й інший фактор, сучасний. Вірніше – фактори.

Наприклад, національні сутички з прийшлим російським населенням. Котре активно витісняється з республіки: у 1990 росіяни становили 33 відсотки населення. У 2010 (цього року відбувся останній офіційний перепис) їх поменшало вдвічі – до 16%. Меншою кількістю росіян можуть похвалитися лише Чечня, Дагестан та Інгушетія. За роки після перепису кількість росіян тут зовсім не збільшувалась. Звісно, міграція нетувинського населення – результат не лише етнічних впливів. Першочергово їдуть з насиджених місць у пошуках кращої долі та роботи, це зрозуміло. Проте, як говорять у Кизилі, столиці республіки, причому – не ховаючись, відкрито – роботу тут отримують спочатку тувинці, а потім – всі інші.

Масові етнічні конфлікти, котрі довелось придушувати з допомогою армії та ОМОНу, залишились у дев’яностих. Першою національною сутичкою називають побоїще 1985 року на дискотеці в Кизилі, коли кількасот тувинців популярно пояснили росіянам, хто “в хаті хазяїн”. Втім, засуджувати місцевих за таку поведінку важко – вам би дуже сподобалось, якби в Києві, наприклад, росіяни не пускали українців на танці? А саме так і було тоді в Туві. Лише табличок не вистачало “Только для русских”. У 1990 році на озері Сут-Холь кількох російських рибалок просто пристрелили. Це так, два штрихи. Бо подібних випадків було немало.

Зараз все тихо і пристойно. З вами просто не стануть розмовляти російською. А тувинську росіяни, як ви можете здогадатись, не знають. Про роботу я вже говорив. Увечері росіянам не рекомендують виходити на вулиці навіть в столиці Кизилі. Так що стимулів виїхати з республіки досить багато.

Серед інших факторів сепаратизму можна згадати про той же Китай. Котрий, хоч і не має спільного кордону з Тувою, зовсім не забув про свою колишню провінцію. Втім, зупинятись довго на китайській присутності не варто – тут все, як і по всьому Сибіру та Далекому Сходу Росії: китайські емігранти, нелегали, концесії, підприємства. Економіка чітко “заточується” під Пекін. Та й куди її накажете “заточувати”? В Москву? Подивіться на карту. Які варіанти? Отож.

Ресурси республіки, особливо у порівнянні з тією ж Якутією чи Татарстаном , не дуже вражають – нема ні нафти, ні діамантів. Втім, зовсім злидарем її теж не назвеш: є потужні поклади кольорових та рідкісних металів, вугілля, асбесту, залізної руди, нефриту, ртуті. Є й золото. Ну, і не треба забувати про величезні ресурси питної води. Дефіцит якої, як говорять деякі футурологи, буде причиною воєн років через п’ятдесят. Так що ділити елітам є що.

Є в тувинському сепаратизмі і найважливіший, поряд з економічним, фактор – сприяння і зацікавленість еліт. Звичайно, зараз керівництво республіки національне питання не педалює – силовий блок в РФ потужний і можна сильно постраждати. Проте і побутовому націоналізму своїх земляків не чинить перешкод. Більш того – в республіці активно розвиваються та всіляко підтримуються національні традиції та релігія – тибетський буддизм з потужними елементами місцевого шаманізму. Влада ретельно плекає традиційний для тувинців кочовий спосіб життя, завдяки якому – про це не перестають нагадувати з високих трибун – зберігся сам тувинський народ як нація.

У 2016 році на республіканському рівні з розмахом відзначили 95-річчя утворення ТНР, котре святкували як свято незалежності. Підкреслю – святкували не якісь національні рухи та громадські організації з мовчазного дозволу влади. Ні, святкувала саме влада, еліти республіки Тува.

Втім, не варто думати, що сепаратистські настрої у республіці – наслідок емоцій корінного населення, а еліти просто йдуть у них “на поводу”. Ні, все набагато простіше і прагматичніше. Місцевий бізнес та влада давно прорахували вірогідність розпаду Росії. І просто хочуть зберегти і себе, і свій вплив у регіоні. Це – як мінімум. А як максимум – стати повноправними господарями держави Тува. Бо становище удільного князька теж річ непогана, але постійна залежність від далекого Путіна у не менш далекій Москві таки не дуже подобається. І, якщо стати повністю незалежними не вийде, то можна просто змінити господаря. А вірогідний господар лише один – Пекін.

Фото: Скульптура “Кадарчи” – тувинский пастух (який дивиться на схід)). Кизил, Тува

Поки що еліти експлуатують тему націоналізму та сепаратизму аби виторгувати у Кремля для себе побільше преференцій та коштів. Але ж з грошима у Владіміра Владіміровіча все гірше. І питання тут навіть не риторичне: коли місцевим стане їх мало? Не забувайте, що коли гроші у Кремля закінчаться, то і вся російська армія разом з “росгвардией” миттєво втратить лояльність до Путіна з шойгами. Таке вже було зовсім недавно – коли розпадався СРСР . А горизонт розвалу Росії вже відкрито називають у 15-25 років. І розумні люди до того готуються. Не лише по периметру Російської імперії. А й всередині неї самої. Бо Крим , звичайно, “наш”, але своя ж сорочка, вона, як відомо, таки ближча до тіла.

До речі, про силовиків. Одне з основних джерел доходу місцевих очільників – наркотики. Головним чином – похідні коноплі, плантації котрої у Туві величезні. І на це Москва просто закриває очі. Робить вигляд, що нічого не відбувається. Поряд з іншим, є у цьому бізнесі тувинських еліт суттєвий нюанс. Для успішного його функціонування потрібен потужний силовий блок. Кримінальний, ясна річ. І він є. І це зовсім не хлопчики в окулярах. І цей криміналітет буде зовсім не на боці офіційної московської влади у разі якихось проблем у регіоні. Так що приватна армія у разі чогось уже є. Хай і своєрідна. Зате чудово обізнана з місцевими умовами та особисто віддана зовсім не Путіну з Мєдвєдєвим.

Головне фото: Скульптура “Кадарчи” – тувинский пастух. Кизил, Тува

Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]