Конюшина лучна: вирощування в саду, властивості

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 15 серпня 2023 Опубліковано: 04 лютого 2019 Перша редакція: 04 жовтня 2017 🕒 8 хвилин 👀 37950 разів 💬 0 коментарів

Конюшина лучна (лат. Trifolium pratense), або конюшина червона, або трилисник, або кашка, є видом роду конюшина родини Бобові, що виростають на території Європи, Західної й Середньої Азії, а також Північної Африки. Родова назва перекладається як «трилисник».

Легенда розповідає, що покровитель Ірландії святий Патрік зумів за допомогою листка конюшини вигнати змій із країни в море. Відтоді в Ірландії немає змій, а трилисник конюшини є символом цієї країни.

Посадка й догляд за конюшиною лучною

• Цвітіння: у кінці травня або на початку червня майже три місяці.
• Посадка: посів насіння в відкритий ґрунт – напровесні, щойно зійде сніг.
• Освітлення: яскраве сонячне світло або притінок.
• Ґрунт: чорнозем, суглинні або супіщані ґрунти з pH 6,0-6,5.
• Полив: помірно, у середньому один раз на тиждень, уранці або ввечері. У посуху поливають частіше.
• Підживлення: тільки рідкими калійно-фосфорними підживленнями: азот рослина самостійно засвоює з ґрунту.
• Розмноження: насіннєве.
• Шкідники: бульбочкові й конюшинові довгоносики.
• Хвороби: червону конюшину вражають антракноз, аскохітоз, рак і іржа.
• Властивості: є не тільки кормовою, а й затребуваною лікарською рослиною, що має сечогінну, потогінну, жовчогінну, антисептичну, протизапальну, відхаркувальну, кровоспинну та в’яжучу дію.

Конюшина лучна – опис

Конюшина лучна – дворічна або багаторічна трав’яниста рослина, що сягає у висоту від 15 до 55 см. Стебла у неї тягнуться вгору, гіллясті, листя трійчасте, з дрібнозубчастими широкояйцеподібними частками. Листочки цільні, війчасті по краях. Пухкі кулясті головчасті суцвіття сидять попарно й часто прикриті верхніми листками, їхній віночок може бути рожевим, білим або строкатим. Плід конюшини лучної – однонасінний біб яйцеподібної форми з жовтувато-червоним або фіолетовим насінням.

Вирощування конюшини лучної

Посадка конюшини лучної

Сіють конюшину напровесні, відразу після того, як зійде сніг. Найкраще вона росте на сонці або в притінку на чорноземі, суглинних і супіщаних ґрунтах, де до неї росли злакові культури, картопля, кукурудза чи коренеплоди. А конюшину після конюшини можна буде сіяти тільки через п’ять років. Водневий показник на ділянці має бути в межах pH 6,0-6,5, тому кислі ґрунти доведеться вапнувати.

Перед посівом землю на ділянці перекопують на глибину штиха лопати, очищають від бур’яну й розрівнюють, а через тиждень розкидають по поверхні комплексне мінеральне добриво. Ще через два тижні, коли ґрунт осяде, його розпушують граблями, зволожують, після чого, вибравши безвітряний день, беруться до посіву. Попередньо витримане впродовж години у воді й просушене дворічне насіння конюшини змішують із сухою землею в співвідношенні 1:5 і рівномірно розподіляють по ділянці рядами, після чого присипають зверху шаром ґрунту. Великі насінини вкривають шаром завтовшки 4-5 см, а дрібні – 1-2 см. Норма висіву – приблизно 10 г насіння на 1 м² ділянки. Полив після посіву здійснюють лійкою з душовою насадкою, щоб не вимити насіння з-під тонкого шару ґрунту. Проростає насіння конюшини через 5-10 днів.

Догляд за конюшиною лучною

Найважливішим пунктом догляду за конюшиною лучною є полив, оскільки затяжна посуха негативно позначається як на декоративності галявини, так і на якості лікарської сировини. Занадто часте і рясне зволоження теж погано впливає на стан рослини, хоча конюшина з білими головками до цього більш стійка, ніж рожева. Поливають конюшину помірно, в середньому один раз на тиждень, вибираючи для цього світанкові чи вечірні години.

Оскільки конюшина лучна засвоює атмосферний азот за допомогою бульбочкових бактерій, потребує вона тільки калійно-фосфорних добрив, які вносять у рідкому вигляді. Якщо ж конюшина росте в родючому ґрунті, підживлення їй зовсім не потрібні.

Уражається червона лучна конюшина такими захворюваннями, як антракноз, аскохітоз, рак і іржа. Щоб уникнути знищення конюшини цими інфекціями, необхідно вибирати для вирощування стійкі до захворювань сорти, обов’язково знезаражувати їх перед посівом і збирати врожай або косити культуру в момент самого початку цвітіння. Окрім того, надзвичайно важливо дотримуватися сівозміни й при ураженні посівів конюшини на рак не вирощувати культуру на цій ділянці щонайменше 7 років. Проти таких хвороб, як аскохітоз і іржа, ефективні обпилювання посівів конюшини лучної порошком сірки, а з антракнозом борються фунгіцидами. Зі шкідників конюшини лучної найвідоміші бульбочкові й конюшинові довгоносики. Конюшинові довгоносики пошкоджують листя, бутони й квітки конюшини: одна личинка комахи здатна знищити до 11 зав’язей. Щоб уникнути зниження врожаю через шкідливу діяльність конюшинових довгоносиків і їхніх личинок, потрібно скошувати посіви в період бутонізації. Бульбочкові довгоносики навесні пошкоджують у сходів точку росту, а пізніше їхні личинки виїдають заглиблення в коренях і знищують бульби конюшини. Проти цих шкідників доведеться використовувати інсектициди.

Збір конюшини лучної

Збирають конюшину лучну на сіно на самому початку цвітіння. Якщо запізнитися зі збиранням, якість корму погіршується, оскільки в рослині зменшується вміст протеїну.

У якості лікарської сировини використовуються тільки квітки конюшини червоної, які також знімають на початку цвітіння. Квітки після збирання розрізають уздовж верхнього стебла і вистеляють на сушку в тінистому місці саду або в напівтемному, добре провітрюваному приміщенні, температура в якому не має підніматися вище 35 ºC. Зберігають лікарську сировину в паперових пакетах або картонних коробках у сухому, темному й прохолодному місці.

Види і сорти конюшини лучної

У культурі поширені два типи конюшини лучної: пізньостигла одноукісна й ранньостигла двохукісна. Ранньостигла конюшина вирізняється швидким розвитком, великою кількістю зеленої маси, сильним розгалуженням, густою облистяністю і здатністю утворювати отаву. А пізня конюшина відрізняється від ранньої морфологічно: у неї довші прилистки й більша кількість міжвузлів – від 7 до 12. Пізні сорти дають гарний урожай у першому укосі, але здатність до утворення отави у них значно нижча, ніж у ранніх. Однак зимостійкість у пізньої конюшини вища, ніж у ранньостиглої.

• Бурштинова – середньоранній, стійкий до раку та кореневих гнилей сорт, що забезпечує за вегетаційний період 2-3 укоси;
• Багаторічна – ранньостиглий, високоврожайний зимостійкий гібридний сорт, виведений при схрещуванні сортів Слуцький ранньостиглий і Передкарпатський 33. За вегетацію ця конюшина формує три укоси;
• Устойліви – ранньостиглий зимостійкий сорт білоруської селекції, стійкий до перезволоження, дає два укоси за вегетацію;
• Тернопільський 2 – високоврожайний ранньостиглий і зимостійкий сорт української селекції, який формує по 2-3 укоси за сезон;
• Маро – середньоранній, стійкий до раку та кореневих захворювань сорт німецької селекції;
• Ренова – посухостійкий високопродуктивний сорт, дає два укоси за сезон;
• Працавнік – високопродуктивний посухостійкий білоруський сорт, що вирізняється підвищеною стійкістю до вилягання і дає в середньому два укоси за вегетаційний період.

Окрім описаних, у культурі часто вирощують такі сорти конюшини червоної, як Яскрава, Долина, Мерея, Вітебчанин, Слуцький, Мінський, Демена, Цудовни, Ранній-2, Тріо, Ветеран, Алтин, Амос, Грін, Витязь, Гефест і інші.

Властивості конюшини лучної – шкода і користь

Лікувальні властивості конюшини лучної

Конюшина лучна є затребуваною лікарською рослиною, оскільки має велику кількість цінних речовин. Чим корисна конюшина лучна? Її листя і суцвіття містять мінеральні речовини та вітаміни, саліцилову кислоту, каротин, флавоноїди, дубильні речовини, фітоестрогени, ефірну та жирні олії, клітковину й інші необхідні для організму людини речовини.

Конюшину здавна використовували в народній та офіційній медицині, на її основі виробляли лікарські препарати, сиропи й мікстури, біологічно активні добавки. Конюшина входить до складу зборів для лікування різних захворювань. У домашніх умовах із неї готують відвари, настої та настоянки, які, як і свіжий сік рослини, використовують для примочок, лікувальних ванн і полоскань. Конюшину додають у присипки, мазі, шампуні, лосьйони, засоби для вмивання та лікування шкірних хвороб.

Конюшина має сечогінну, потогінну, жовчогінну, антисептичну, протизапальну, відхаркувальну, кровоспинну та в’яжучу дію, тому її застосовують для лікування багатьох недуг. Наприклад, відварами конюшини лікують хвороби нирок, жовчовивідних шляхів, запалення придатків і сечового міхура, сечокам’яну хворобу, головні болі й запаморочення, астенію та анемію, туберкульоз легень, рахіт, отруєння, кровотечі та геморой. Відварами й настоями суцвіть конюшини виводять з організму зайву рідину, а використовуючи їх для полоскання, лікують гінгівіт, ангіну, стоматит.

Оскільки конюшина має протисклеротичну дію, вона використовується при лікуванні хвороб серцево-судинної системи й атеросклерозу. Препарати конюшини сприяють зміцненню стінок судин, покращують стан вен, знижують рівень холестерину в крові, артеріальний і внутрішньочерепний тиск, підвищують гемоглобін. Уміщені в конюшині флавоноїди насичують тканини киснем, нормалізують обмін речовин, жировий обмін і захищають організм від передчасного старіння.

Червона конюшина ефективна при лікуванні всіх видів ракових пухлин: вона очищає слиз і кров, припиняє ріст ракових клітин.

Конюшина лучна – протипокази

Застосування лучної конюшини протипоказане при таких захворюваннях і станах, як варикозне розширення вен, тромбофлебіт, екстрагенозалежна форма раку, діарея, індивідуальна незносність і вагітність. Не рекомендовані препарати конюшини тим, хто переніс інсульт або інфаркт.

При тривалому вживанні препаратів конюшини може знижуватися потенція у чоловіків і виникає затримка менструації у жінок.

Небажано застосовувати препарати конюшини для лікування дітей до двох років, але якщо ви вважаєте, що це необхідно, попередньо порадьтеся з педіатром.

Культура конюшина лучна (особливості вирощування та зберігання)

Конюшина — давня культура, в Україні й Росії відома з середини XVIII ст. В наш час основні райони вирощування конюшини — Україна, Центральна Нечорноземна зона Росії, Білорусь, країни Балтії.

Вирощують конюшину також на Уралі, в Західному Сибіру, Приморському краї та інших районах.

Конюшина – цінна кормова культура, що дозволяє збалансувати вуглеводисті корми за вмістом протеїну.

На 1 кормову одиницю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти; в т.ч. найважливіші – лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації конюшина лучна містить 20,5% протеїну, на початку цвітіння – 18%, а в фазі повного цвітіння – 17,4%. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормова одиниця, в 1ц сіна – 53 к.о. Урожайність зеленої маси за два укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна – 50-100 ц/га. Велике агротехнічне значення конюшини. Вона збагачує ґрунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшуючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості ґрунту, конюшина є кращим попередником для всіх небобових культур.

Вирощування конюшини на схилах захищає ґрунт від ерозії. Використання азоту з повітря і можливість знижувати внесення мінеральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми.

Кращі попередники озимі і ярі зернові, просапні культури.

Фосфорні і калійні добрива (Р60-80К60-90) вносять під оранку. Вони використовуються покривною культурою і рослинами конюшини. Норма азотних добрив під ячмінь не повинна перевищувати N30-60, щоб не допустити вилягання посівів. На другий рік вегетації немає потреби вносити азотні добрива. Восени чи навесні посіви конюшини підживлюють фосфорними і калійними (Р30-60К30-60) добривами.

Основний обробіток ґрунту полягає в лущенні стерні, зяблевій оранці на глибину 27-30см. Весняним обробітком добре розпушують і вирівнюють ґрунт за допомогою комбінованих знарядь РВК-3,6, ЛК-4, Європак чи ін.

Конюшину сіють рано навесні під покрив переважно ранніх ярих культур – ячменю, однорічних трав зернотрав’яними сівалками СЗТ-3,6. При весняній безпокривній сівбі зацвітає і формує насіння у рік сівби. В умовах України літні посіви конюшини ростуть гірше, поступаються весняним строкам сівби. Повертатись на це ж поле з конюшиною можна не раніше як через 4-6 років. Перед сівбою насіння обробляють ризоторфіном і мікродобривами (бор, молібден) та протруюють фундазолом. Глибина загортання насіння на важких запливаючих ґрунтах 1,0-1,5см, на структурних незапливаючих 1,5-2,0 см, на легких ґрунтах – не глибше 3см. Поле після сівби обов’язково коткують, якщо цьому не перешкоджають дощі. Норма висіву 8-10млн/га, що становить 15-20кг/га насіння. На якісно підготовлених до сівби полях оптимальна норма висіву – 14-16 кг/га.

Для знищення бур’янів у покривній культурі (ячмінь) і підсіяній конюшині можна використовувати наступні гербіциди: агрітокс, базагран, 2М-4Х, дікопур МЦПА, луварам – після появи 1-2-го трійчастого листка. На другий рік вегетації конюшина сама здатна перемогти бур’яни внаслідок швидкого відростання навесні і скошування першого укосу у кінці фази бутонізації, коли бур’яни ще зелені. З шкідниками – довгоносики, попелиці, клопи, совки, вогнівки, лучний метелик, товстоніжки – на насіннєвих посівах борються за допомогою інсектицидів: діазинон, золон.

Збирають зелену масу в кінці фази бутонізації на низькому зрізі. При цьому з другого укосу можна зібрати найвищий врожай насіння. Перед збиранням насіння конюшини при побурінні 75-80% голівок проводять десикацію реглоном супер 3,0-4,0 л/га. Обмолочують прямим комбайнуванням через 5-7 днів після десикації.

конюшина лучна – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

Чим годувати хом’яків: порадуйте пухнастого улюбленця

Якщо ви вирішили вибрати в якості домашнього вихованця хом’ячка – це відмінне рішення. Вони відносно невибагливі, дуже грайливі і зовсім неагресивні. Малюк прекрасно підходить сім’ям з дітьми: виховає в дитині почуття відповідальності і розвине турботу про братів наших менших.

Поява хом’ячка завжди супроводжується приємними клопотами: вибором затишного житла, купівлею іграшок, щоб малюк не нудьгував.

Мабуть, найважливіше питання, який постає перед господарями: чим годувати крихітку? Деякі власники годують хом’яка їжею з загального столу, це неправильно і небезпечно. Людський шлунок і шлунково-кишковий тракт гризуна дуже по – різному влаштовані, наша повсякденна їжа може викликати нетравлення і нанести шкоду. Тому, давайте розберемося, як підібрати хом’яку ідеальний раціон.

Природне місце існування хом’яків – степи і луки. Вони живуть в норах, ведуть, переважно, нічний спосіб життя. В їх щоденній дієті переважають злаки і комахи. Влітку в їжу додається соковита свіжа трава і овочі. Гризуни, які продаються в зоомагазинах, одомашнені види. В цілому, їх харчування схоже з раціоном диких родичів, але в зв’язку з більш ледачим способом життя відмінності все ж є.

Збалансований корм – кращий вибір.

Найкращим варіантом правильного харчової поведінки є готовий фабричний корм. Зверніть увагу, що мова йде про спеціалізовані корми тільки для хом’яків, не рекомендується годування сумішами для птахів та інших гризунів. Сучасні виробники подбали про те, щоб мікс містив правильний баланс необхідних речовин. Крім того, великі бренди ретельно підбирають постачальників сировини, зерна не обробляються пестицидами і вирощуються в екологічно чистому середовищі.

Як правило, основа корму це: зерно, пшениця, овес, гречка, кукурудза. Зернові насичують організм складними вуглеводами, мають високу енергетичну цінність і забезпечують життєву активність вихованця. Крім того, мікси містять висушені овочі, вони полегшують травлення і допомагають підтримувати здоров’я шлунково-кишкового тракту. Якщо ви зупинилися на преміальних і супер – преміальних сухих сумішах, додаткова вітамінізація вихованця вам не знадобитися, якщо годуєте саморобними міксами або дуже бюджетними, рекомендується раз в тиждень додавати в їжу спеціальні вітаміни для хом’яків. Ознайомитися з повним асортиментом кормів, їх складом і цінами, ви можете, відвідавши інтернет – магазин E – ZOO.

Щоденний раціон необхідно доповнювати свіжими овочами та фруктами. Ветеринари рекомендують догодовувати хом’ячка морквою, буряком, кабачком, яблуком і виноградом. Також можна запропонувати улюбленцю зелень: салат, конюшину, листя кульбаби, молоду травичку. Зверніть увагу, щоб всі овочі були ретельно вимиті. Припустимо давати пухнастому улюбленцю сіно, але дуже короткі травинки – хом’ячок може заплутатися лапкою в довгих стеблах.

Оскільки хом’яки не належать до травоїдних, бажано раз – два в тиждень пригощати вихованця білковою їжею. Це може бути нежирний сир, або відварна куряча грудка без спецій і солі. Відмінно підходить варене перепелине або куряче яйце. Для особливих цінителів, можна придбати в зоомагазині сушених коників, черв’яків і гусениць, радості гризуна не буде меж.

Як ласощі і для рідкого частування, можна купити спеціальні палички. Вони складаються з різних горішків і скріплені медом. Таке блюдо не замінює збалансовану їжу і є скоріше заохоченням. Припустимо пригощати малюка такою добавкою не частіше 1 разу на місяць.

Існує список продуктів, категорично заборонених для годування хом’яків:
► Цукор і солодощі:
► Хлібобулочні вироби, випічка;
► Екзотичні фрукти, цитрусові;
► М’ята, меліса, щавель;
► Абрикосові, гранатові, кавунове насіння;
► Сир, сметана, молоко, вершкове масло, вершки, жирний сир;
► Картопля, цибуля, часник, капуста;
► Гриби;
► Сливи і чорнослив.
Ці компоненти не перетравлюються організмом хом’яка, можуть привести до отруєння і значного скорочення життя вихованця.

Вода і питний режим.

Можливо, вас турбує те, що поїлка завжди майже повна, вам може здатися, що вихованець вживає недостатньо рідини.

Хом’ячки – дуже мініатюрні створіння, тому п’ють дуже маленькими порціями, але досить часто. Саме з цієї причини замінювати воду потрібно щодня, а також регулярно мити поїлку.

Вихованець не потребує іншої рідини, окрім чистої води. Деякі дотримуються думки, що тварині досить вологи, що міститься в свіжих овочах, але ветеринари рекомендують забезпечити тварині доступ до питної води не залежно від того, якою їжею Ви годуєте вихованця.

Вибір раціону для хом’яків поважного віку.

Згодом, зуби тварини втрачають міцність і вихованцеві стає важче справлятися з твердою їжею. Найчастіше це відбувається з особинами похилого віку і хом’яками, які перенесли хвороби.

Якщо ви помітили, що пухнастий малюк не так активно їсть, став більше відпочивати, рекомендуємо частково змінити раціон. Дуже добре підходять безмолочні дитячі каші: гречана, пшенична, вівсяна. Рідше можна давати рисову. При цьому не виключайте тверді злаки повністю, все ж вони є основою здорового харчування гризуна, просто скоротіть трохи порції.

Також ветеринари рекомендують давати хом’якам похилого віку спеціальні вітамінно – мінеральні комплекси для ослаблених особин. Їх зручно додавати в пюре і кашки.

Підібрати корми, вітаміни, ласощі, необхідні біодобавки ви можете в нашому зоомагазині в розділі товарів для хом’яків.