Історія появи самоварів: як він став популярним

Самовар – пережиток минулого чи новий тренд для кафе, ресторанів, чайних із «родзинкою»?

Сьогодні розберемо це питання, починаючи з історії самовару, корисними властивостями чаю, приготовленими у пристрої, та правилами тематичної церемонії.

Традиційна теорія появи самовару

Коли мова заходить про історію походження самовару, з’являється різна інформація.

Перша теорія: вироби з’явилися у 1730-х роках на Уралі, а потім у Тулі, яка набула статусу «самоварної столиці».

Як самовар потрапив до Тули довгий час залишалося загадкою. Але історики з’ясували, що винахід привіз до міста місцевий промисловець Демидів. На Уралі він разом із ковалями викував конструкцію, яка підігрівалася самостійно.

Перші самовари в Тулі використовувалися для кип’ятіння води. Пристрій самовару – простий і зрозумілий. Він складався з таких елементів:

• корпуси, куди наливали воду;
• внутрішній жаровні;
• решітки, де розміщувалося деревне вугілля;
• кришки, що закриває корпус, та перешкоджає випаровуванню води;
• ручок, що полегшують перенесення виробу;
• шийки з отворами, через які повітря надходило до горючого палива;
• кришка-заглушка, що зупиняє процес горіння;
• конфорка для заварювального чайника.

Такі вироби встановлювалися в будинках та громадських місцях, де влаштовувалися масові чаювання.

Послідовниками Демидова стали брати Лісіцини. Вони відкрили у Тулі першу фабрику, що випускає самовари. Їхній досвід настільки надихнув інших промисловців, що вони почали відкривати власні фабрики, а згодом запустили масовий випуск інноваційних самоварів:

• з гасовими системами Тейле;
• конструкції з вивідною жаровнею для швидкого нагрівання;
• спиртові моделі;
• конструкції зі знімним глечиком.

Ще один важливий момент – перші конструкції виготовлялися з червоної та зеленої міді, мельхіору. Але вартість цих матеріалів була високою, тому фабриканти перейшли на латунь. Фінальну вартість виробу визначали просто: чим важчий самовар, тим вища його ціна.

Після приголомшливого успіху в Тулі самовари стали затребувані по всій території Росії, а через кілька століть – у країнах Близького Зарубіжжя.

Скільки років самовару: історія походження пристрою

Але є інші теорії. Згідно з однією з них, історія винаходу самовару йде в глибоку давнину – останки пристрою з ємністю для води, вугілля і трубою, що відводить, за підрахунками археологів, розроблені більше 3600 років тому. Таку реліквію знайдено на території Азербайджану.

Згадки про посудину «хого», що нагадує за конструкцією самовар, історики знаходять спочатку в літописах Стародавнього Китаю, потім в історичних зведеннях Японії та Ірану.

Давні римляни ємність, у якій нагрівали воду, називали «аутепсом». Вона поділялася на дві частини: в одну завантажували вугілля, а в другу наливали воду. Але цей пристрій мав один великий недолік – був відсутній кран, а це означає, що наливати гарячу воду було некомфортно. Для цього використовувалися черпаки.

Цікаво, що римляни використовували ємність цілий рік. У спеку замість вугілля вони засипали відсік льодом, щоб охолодити напій.

Не виключено, що напрацювання стародавніх майстрів використовувалися для створення більш сучасних конструкцій.

Види самоварів

Наразі вироби поділяються на кілька категорій з урахуванням того, як працює самовар, і для яких цілей він використовується:

• жарові: пристрої, що працюють на вугіллі або дровах. Вони закладаються в спеціальну трубу, і неквапливо прогрівають воду. Такі моделі можна побачити на церемоніях чаювання, що влаштовуються під час масових гулянь;
• електричні: одне з ключових доповнень конструкції – нагрівальний елемент, що проходить крізь посудину. Він забезпечує нагрівання води за 10-15 хвилин;
• комбіновані: об’єднують два види нагріву – на паливі та за рахунок нагрівального елемента. Можна вибрати відповідний тип роботи пристрою;
• антикварні: старовинні зразки. Їм понад 300-400 років. Як правило, вироби відреставровані та використовуються як прикраса інтер’єру;
• сувенірні: зовні виглядають як справжні самовари, але не розраховані для підігріву води. Деякі екземпляри випускають у зменшеному розмірі;
• авторські: вироби, виготовлені за індивідуальним проектом. Як правило, це моделі нестандартного кольору та розміру, з декоруванням або без, з додаванням у дизайн додаткових елементів – від штучного каміння до деталей з металу.

Як бачимо, вибір самоварів, які можна встановити як вдома, так і в закладі, є досить великим.

Чим чай із самовару відрізняється від гарячого напою з електрочайника

Головне питання, яке цікавить тих, хто збирається придбати конструкцію: чим відрізняється чай у самоварі?

Перше – його смак більш м’який та приємний. Секрет – у делікатному та тривалому кип’ятінні води.

В електрочайнику вода закипає за пару хвилин. За цей час структура рідини стрімко руйнується, а сама вода набуває гіркуватого смаку.

Друге – вода із самовару містить більше корисних властивостей. Справа в тому, що під час швидкого кип’ятіння руйнуються водневі зв’язки, а концентрація шкідливих речовин збільшується. Всі вони розчиняються у воді і ми вживаємо їх у чай чи каву.

І тут плавно підходимо до другого важливого питання – чим корисний чай із самовару:

1. при повільному кип’ятінні водневі зв’язки не руйнуються;
2. всі шкідливі речовини (яких небагато), у тому числі і накип, осідають на дні пристрою;

Тож тим, хто хоче відчути м’який та приємний смак гарячого напою, рекомендуємо готувати його по-старому – у самоварі.

Чому самовари стали знову популярними

Незважаючи на те, що самовари винайдені багато років тому, вони поступово повертаються до моди.

Ми з’ясували кілька причин популярності виробів для приготування гарячих напоїв:

• турбота про здоров’я: як з’ясували раніше, вода із самовару м’якша, у ній відсутні домішки, що шкодять здоров’ю. Для людей, які старанно стежать за загальним станом організму, це один із головних пріоритетів. Вони купують самовари, щоб пити каву, чорний і зелений чай із приємним смаком та ароматом;
• вінтажний антураж: зараз він у моді та покупка самовару – найпростіший спосіб бути у тренді;
• «родзинка» для закладу: зараз усі звикли, що у закладі сучасні пристрої. Але кафе, кав’ярні, чайні, яким важливо придбати спеціальні «фішки» для закладу, вибирають сувенірні самовари або моделі ручної роботи.

Якщо у вас є одна чи дві причини придбати самовар, приступайте до наступного кроку.

Де знайти самовар в Україні

Виробництво самоварів – один із напрямків компанії UNIT Group. Ми випускаємо професійне обладнання для кафе, ресторанів, чайних, кав’ярень та інших закладів громадського харчування.

Наша компанія випускає самовари в трендовому дизайні, виготовлені з латуні (корпус самовару) та нержавіючої сталі (бак). Компанія UNIT Group пропонує як готові моделі, так і вироби, виготовлені за індивідуальним проектом (разом із командою UNIT Group Ви можете підібрати необхідні розміри та дизайн пристрою).

Оформити замовлення можна на сайті компанії та придбати колоритне доповнення до інтер’єру закладу чи власного будинку.

Історія самовара, чай і все про нього!

Серед водонагрівальних приладів особливе місце займає самовар – російська чайна машина, як її називали в Західній Європі. Слово «самовар» перейшло від нас майже в усі мови світу. Походження цього слова тепер не всім зрозуміло, оскільки поєднання «сам варить» в поєднанні зі словом «вода» здається неправильним. Але всього лише сто років тому слово «варити» вживалося не тільки по відношенню до їжі (варити суп, рибу), але і стосовно до води, нарівні зі словом «кип’ятити». Більш того, в самоварах не тільки кип’ятили воду, але і варили їжу і збитні.

Перші згадки про самоварному виробництві та про самовари відносяться до 1745 року. Усталилися в російській побуті до середини XVIII століття звичай вживати чай та каву сприяв більш широкому поширенню, поряд з традиційною російської посудом (Братина, розжолобками, ковшами), нового посуду і водонагрівальних пристроїв – чайників, кавників і самоварів.

Як і у більшості інших винаходів, у самовара були свої попередники. Перш за все це китайські хо-го, які, як і самовари, мають трубу і піддавали.

Але, на відміну від самовара, в хо-го здавна подавали (а не варили) бульйони і супи, а тому й крани у них не робили. Чай ж і понині китайці заварюють в чашках або чайниках з гратами.

У Стародавньому Римі користувалися для підігріву води і варіння їжі судинами двох типів. Перший тип – автепса. Робили його у вигляді чотирикутної майданчики з обнесеною подвійною стінкою. Між стінками наливали воду, а на майданчику в середині розводили вогонь. Так підігрівали воду для додавання в вино. Над майданчиком влаштовували треножник для підігріву або варіння їжі. Другий тип – судини у вигляді вази з краном, але без труби і піддувала.

Перші самовари і зовні і по-своєму пристрою були схожі на англійські так звані «чайні урни» або «чайні судини», які служили для кип’ятіння води і використовувалися в Англії в 1740-1770-і роки. До кінця XVIII століття самовар вже мав все відмінні конструктивно-функціональні особливості, необхідні для нагрівання води, які звичні зараз. Це дозволяє вважати самовар суто національним російським виробом.

Самовари увійшли в кожен будинок, стали характерною рисою російського побуту. Поет Борис Садовської в передмові до збірки «Самовар» писав: «Самовар в нашому житті несвідомо для нас самих, величезна займає місце. Як явище чисто російське, він поза розумінням іноземців. Російській людині в гулі і шепоті самовара ввижаються з дитинства знайомі голоси: зітхання весняного вітру, родимі пісні матері, веселий закличний свист сільської хуртовини. Цих голосів в міському європейському кафе не чути ».

Напередодні Вітчизняної війни 1812 року найбільшим підприємством з випуску самоварів був завод Петра Силіна, який перебував в Московській губернії. Він виробляв в рік їх близько 3000 штук, але до 1820-х років все більшу роль в самоварному виробництві стала грати Тула, яку називали самоварної столицею.

Конструкція самовара досить складна:

Всередині розташована жаровня у вигляді труби – «глек». Внизу під «глечиком» для посилення тяги робиться піддавали. Резервуар самовара-вази забезпечений нагорі обідком, на який кільцем спирається кришка. На кришці робляться дві «шишки» -хваткі і паровички – це маленькі поворотні кришечки на отворах для виходу пара.

Тулово-ваза спирається на піддон або ніжки. «Глечик» (жаровня) зверху закривається ковпачком і забезпечується конфоркою для установки заварного чайника. Для зливу води служить кран з ключем-вертка. Вертка робляться різноманітної форми, деякі з них дуже вигадливі і складні у виконанні.

Дуже різноманітні профілі фігурних отворів (фістонов) на піддувалом і конфорках. Найважливішими декоративними елементами всієї композиції були репеек, ручки і ніжки. Ніжки робилися кулясті, у вигляді левових лап, пташиних ніжок і т. Д.

Великою перевагою самовара стало те, що в ньому жарова труба поміщена всередині резервуара і оточена з усіх боків водою. Тому тепловтрати малі, а коефіцієнт корисної дії дуже високий.

Самоварні майстри придумали приставну трубу, яку можна одягати на верх топкової труби. Спочатку з’явилися чайники, які зберігали форму сферичної присадкуватою столового та кухонного посуду, потім їх забезпечили піддувалом і топкової трубою, не змінюючи його форму.

Завдяки своїй формі, що підсилює резонанс, самовар має здатність видавати звуки, точно передають стан киплячої води: на першій стадії самовар «співає», на другій «шумить», на третій «вирує». Так як розігрівання самовара відбувається повільно, то по звуку очен зручно вловлювати швидкоплинну другу стадію кип’ятіння.

Більш того, самовар – не просто кип’ятильник. Він ще й хімічний реактор – пом’якшувач жорсткої води, що дуже важливо, так як чай, заварений в жорсткій воді, несмачний. При кип’ятінні жорсткість знижується, так як утворилися нерозчинні карбонати (накип) відкладаються на стінках труби і корпусу (Тулова), а основна частина їх осідає на дно. Правда, з часом ефективність реакції через це уменипается, так що накип необхідно видаляти.

Примітно, що самоварних справ майстри ніколи не роблять кран у самого дна, а завжди трохи вище, для того щоб осіла накип не потрапляла в що готується напій.

XIX століття – «золотий вік» самоварного справи в Росії. Кожна фабрика намагалася придумати свій, не схожий на інші самовар. Звідси таке розмаїття самоварних форм: конічні, гладкі, горіння, кулясті, в стилі «неогрек», відтворюючи античні форми амфор. Вкрай різноманітні були розміри і ємності самоварів: від склянки до двадцяти літрів. В кінці ХІХ-початку XX століття самовари мали найрізноманітніші повсякденні назви, що вказують на форму виробу: «банку», «чарка», «ваза», «жолудь», «дуля», «ріпка», «пасхальне яйце», «полум’я ” і т.д.

Одночасно йшли пошуки універсального використання самоварів: створювалися самовари-кавники, самовари-кухні, домашні самовари, дорожні і т.д.

Однак більшість з них не набуло поширення, і в XX столітті стали використовувати лише самовари для кип’ятіння води і подачі до чайного столу. Життєвими виявилися три типові форми самоварів: циліндрична, конічна (типу вази) і сферична плеската (типу ріпки). При цьому різноманітними стали конструкції кранів, ручок, ніжок, конфорок.

В цей час частим супутником самовара стає бульотка (від французького bonillir – кипіти) – невеликий посуд на підставці зі спиртівкою. Бульотка зазвичай ставилася на стіл, наповнена гарячою водою. За допомогою спиртівки вода підтримувалася в стані кипіння, поки не закипав заново залитий холодною водою самовар.

Як розводити і чим топити жар самовар? Краще паливо для нього – деревне вугілля, сухі цурки і тріски, соснові шишки. Слід пам’ятати, однак, що в сухих соснових шишках багато смоли, яка може потрапити в воду. Ні в якому разі не можна в якості палива застосовувати гас.

При малій витраті палива вода в самоварі закипає швидко, крім того, самовар довго зберігає тепло і не вимагає складного догляду. Ємність сучасних жарових самоварів коливається від 4,5 до 7 л. Час закипання води не перевищує 30 хв. Розпалювати паливо в самоварі можна тільки попередньо наповнивши резервуар водою.

Найбільшого розвитку самоварне виробництво в Росії досягло в 1912-1913 роках, коли щорічно тільки в Тулі їх випускали 660 тисяч штук. Перша світова війна призупинила випуск самоварів, який відновився тільки після закінчення громадянської війни.

За радянських часів стали виготовлятися як жарові, так і електричні самовари. Випускаються вони і в наші дні. Електричні самовари – це лжесамовари. Вони нічого спільного не мають з цим російським жаровим самоваром. Електричний самовар – це по суті той же електрочайник, має форму традиційного жарового самовара. Він являє собою металевий корпус, внутрішня частина якого служить резервуаром для води. Усередині резервуара розташована металева трубка з нагрівальним елементом.

Винахід електронагрівального приладу – чайника відноситься до 1894 року, коли в Лондоні надійшли в продаж перші його зразки.

Шукаєте хороший чай? Хочете замовити в інтернеті? – Заходьте в інтернет-магазин чаю та кави! Великий вибір чай (китайський, цейлонський), а також кави. Доставка по Києву і Україні.

Схожі статті

З чого роблять віскі: склад, процес виготовлення, як зробити в домашніх умовах

ОДНОСОЛОДОВЫЙ ВИСКИ. ПОШАГОВО от А до Я. Все в одном видео. Делаем сами в домашних условиях.

Зміст:

• Склад – з чого роблять віскі?
• Як роблять віскі – технологія приготування
• солодження
• просушка
• приготування сусла
• бродіння
• дистиляція перша
• дистиляція друга
• Витримка
• купажування
• розлив
• Корисні відео

У віскі багато шанувальників. Напій міцний, має оригінальний смак, рідко викликає алергічні реакції, синдром похмілля (якщо, звичайно, не «переборщити»).

Щоб зрозуміти, чому цей народжений у Шотландії (а можливо, в Ірландії – обидві країни претендують на першість) напій виходить приємним на смак і не викликає негативних наслідків при помірному вживанні, давайте дізнаємося, з чого роблять віскі.

Склад – з чого роблять віскі?

Для будь-якого варіанту «живої води» – будь то шотландський скотч, американський бурбон або сучасна японська версія «живої води» – потрібні 3 незмінних інгредієнта:

Якщо ви побачите на етикетці спиртного що-небудь ще – знайте: перед вами не справжній віскі. Виробники, які дорожать репутацією, не використовують для виробництва ні ароматизаторів, ні барвників. Тільки іноді додають цукор.

Фортеця «живої води» становить від 35 до 50º. Зрідка можна зустріти в продажу 60-градусний алкоголь. Але це швидше виняток, ніж правило.

Яке зерно підходить для віскі? Це залежить від виду продукції. Так, основа бурбона – кукурудза. Вона становить не менше 51% від вмісту зернового компонента. Для шотландського скотча використовують ячмінь.

Часто виробники випускають купажірованний віскі. У ньому змішані відразу кілька видів зернових.

Як роблять віскі – технологія приготування

Простежимо весь процес виробництва від початку до розливу по пляшках.

солодження

На першому етапі відібрані зерна поміщають в ємність і заливають водою. До 14 днів йде пророщування. Воду періодично міняють.

В процесі солодження відбувається активізація ферментів, які розщеплюють крохмаль на прості цукри.

Для того, щоб майбутній віскі мав відмінні смакові якості, вибирають сорти зерна з низьким вмістом протеїнів. У них багато крохмалю. Крохмаль в процесі переробки перетворюється в цукор і алкоголь.

Поки йде солодження, в проростають зернах утворюється цукор.

Найчастіший вид зернових, який використовується для приготування сусла, – ячмінь.

Чи буває віскі з несолодженого зерна? Так, такий спосіб приготування теж відомий. Але у нього трохи прихильників: алкоголь, отриманий таким шляхом, відрізняється грубим смаком.

просушка

Наступний крок – просушування зерна. Воду зливають. потім:

Якщо відразу відправити ячмінь або кукурудзу в гарячу грубку, воно пріє. Це теж не кращим чином позначається на кінцевому результаті.

«Родзинка» даного етапу: в Шотландії і Японії виробники використовують болотний торф для того, щоб вийшов скотч знайшов характерний «димний» аромат.

У просушеного зерна видаляють паростки. Якщо цього не зробити, «жива вода» буде мати гіркуватий присмак.

приготування сусла

Висушену основу для сусла (зерно) обробляють, перевіряючи, який рівень зволоженості. Його очищають від домішок, визначають, чи немає зараження паразитами. Після цього перемелюють на борошно і затирають. Затирання – це змішування муки з водою. Виходить своєрідна каша, яку поміщають в котел, де вона буде піддаватися тепловій обробці.

Нагрівання йде поступово. Спочатку сусло досягає температури 38-40ºС. На цьому етапі борошно і вода стають однорідною масою. Температура зростає. Послідовно відбувається:

• розщеплення білка (при значеннях 52-55ºС);
• виділення цукру (температура від 72 до 75ºС);
• формування цукристих речовин (при підвищенні температури до 78ºС).

Коли процес доходить до цього етапу, нагрівання припиняють, сусло знімають з вогню і охолоджують до температури трохи вище кімнатної.

бродіння

Необхідно наситити сусло киснем. Якщо знехтувати цим кроком, то бродіння буде неможливим. Беруть другу ємність і переливають сусло в неї, високо піднявши чан, в якому сусло знаходилося спочатку.

Підключають наступний інгредієнт – дріжджі. Їх додають в сусло.

Встановлюють гідрозатвор і на 3 дні залишають майбутній віскі в приміщенні, де температура дорівнює 37 ° С. У теплі за 3 доби утворюється брага. Фортеця її – 5%. Смак нагадує пиво, тільки позбавлене хмелю.

дистиляція перша

Готову брагу заливають в куб самогонного апарату. Перша перегонка йде до води. Підсумок її – освіту спирту-сирцю. Але користуватися ним не можна: він не підходить для виготовлення віскі. Тому спирт переганяють вдруге.

дистиляція друга

Другу дистиляцію проводять, переливаючи в мідний куб вийшов сирець. Необхідна фракційна дистиляція: відбираємо «хвости», «тіло» і «голови».

Головну фракцію слід відокремлювати так: по столовій ложці спирту з кожного літра. Цю рідину можна потім використовувати в технічних цілях або просто вилити.

Друга частина чиста – питна. Відносно «хвостів» немає чітких правил. Якщо залишити багато «хвостів», вийде солодкий віскі. Лише деякі виробники проводять такі експерименти: напій своєрідний, може не сподобатися покупцям.

Якщо зовсім прибрати «хвости», то алкоголь буде прісним.

На цьому основна частина виробництва закінчується. Активні дії більше не потрібні: залишається тільки чекати «дозрівання» напою.

Витримка

Готовий алкоголь розливають в дубові бочки. В ідеалі це має бути тара, в якій раніше зберігалося вино або інший спиртосодержащий напій. У кожного виробника – власні секрети. Іноді віскі розливають в чисті, ще жодного разу не використовувалися бочки.

У бочках віскі перебуває від 3 до 5 років. У цей час йдуть процеси:

Віскі знаходить свій оригінальний колір – йде колоризация. Деревина вбирає в себе сивушні масла, які залишаються в алкоголі після бродіння і дистиляції.

Цікаво, що певний підвид дерева додає смаку напою характерні нотки. Так, якщо віскі зберігають в бочці з американського дуба, в алкоголі будуть присутні яскраві ванільні нотки. Якщо це французький дуб – дегустатор відчує смак кориці. А угорський дуб дасть цікаве поєднання: ваніль з шоколадом.

Не завжди розміщують алкоголь в дубові бочки. Як заміну прекрасно підійде дубова тріска. Це відходи будівельного виробництва.

Тріску готують спеціальним чином:

• висушують на сонці;
• вимочують в содовому розчині;
• промивають, знову сушать;
• прожарюють на вогні.

Дубові брусочки стають альтернативою дубовій тарі. На них наполягають віскі в скляному посуді.

Чи варто витримувати віскі довше 5 років? Виробники сходяться на думці: якщо «старіння» віскі йде десятками років, це не тільки не додає алкоголю якості, але, навпаки, робить його менш придатним до вживання.

Віскі стає занадто міцним. Чи виправдана витримка до 12-15 років: до цього терміну якість напою поліпшується. Далі воно не змінюється або стає, що називається, «на любителя».

купажування

Процес купажування – це змішування різних дистилятів. Спочатку існував тільки односолодовий віскі, але до середини XVIII століття з’явилися різні варіації напою. Винороби експериментували, додаючи різні настої один до одного.

Для купажування використовують ректифікації спирт, отриманий з дистилятів витримки до 2 років. Підсумковий результат – міцний алкоголь, але смак його часто виходить не дуже виразним.

Другий спосіб – використання приготованих традиційним способом (тобто з витримкою 3 роки) спиртів, які переганяли в мідному кубі. Якість підсумкового алкоголю зазвичай відмінне. Він має власний «характером» і легко пізнаваний знавцями.

Відомі марки купажованих віскі:

Перша марка користується попитом, але справжні цінителі напою запевняють, що смак цього віскі не вражає. Більшість приваблює ціна: цей алкоголь недорогий, при цьому прийнятної якості.

Друга марка дорожче. Фахівці схвально ставляться до неї, так як якість на порядок вище.

Назва «Premium» говорить сама за себе. Термін витримки напою – 12 років. Нехай стоїть він дорого, але, якщо має бути важливе торжество, краще викласти за напій круглу суму. Зате ви отримаєте алкоголь, до якого неможливо причепитися.

Виконуючи купажування, виробники можуть змішувати до 50 дистилятів. Відразу розливати напій по пляшках не можна: все спирти повинні змішатися, щоб смак напою став повним і однорідним. Після змішування алкоголь поміщають в бочку, де витримують ще кілька місяців.

розлив

Останній етап приготування – розлив по пляшках. Але відразу це робити не можна: в «живу воду» присутні різні домішки і частинки, що потрапили в неї з бочки. Тому спочатку її фільтрують механічним способом. Потім вже розливають готову продукцію в пляшки, і в такому вигляді вона надходить у продаж.

Процес виробництва віскі складний і тривалий. Тому домашній віскі – явище рідкісне. Для того, щоб отримати якісний напій, необхідно мати окреме приміщення, де будуть дотримані певні температурні умови. Крім того, знадобляться обладнання для перегонки і спеціальна тара, що робить процес виготовлення віскі своїми руками практично нереальним.

Але при бажанні можна освоїти всі етапи виробництва і відкрити вдома маленький «заводик» з виготовлення міцного алкоголю. Поступово ви освоїте, як зробити віскі в домашніх умовах, дізнавшись кілька способів приготування. Експериментуйте, пробуючи свої методики.

Цілком можливо, що результат, отриманий вами, буде не гірше або перевершить за якістю продукцію багатьох відомих марок.

Корисні відео

Подивіться рецепт домашнього зернового віскі від зерна до дегустації:

Як з самогону зробити віскі своїми руками:

Щоб приготувати домашній віскі, треба зварити сусло, як це зробити правильно, дивіться на відео нижче:

Ще одне відео, на якому показана вся послідовність варіння солодового сусла для зброджування, з нього буде робитися віскі:

Чи сподобалася вам стаття? Чи виявилася корисною? Може бути, ви хочете щось додати? Або ви пробували віскі від декількох виробників і бажаєте порадити читачам, на який саме алкоголь варто звертати увагу? Діліться з нами інформацією, коментуйте статтю і доповнюйте її – ми будемо дуже раді відгукам!