Біологія 7 клас

Унаслідок пристосування рослин до різних умов життя їх пагони видозмінювалися. Вуса суниць, колючки терену, кореневища пирію, бульби картоплі та кольрабі, цибулини – усе це видозмінені пагони (мал. 32).

Надземні видозміни пагона — це вуса, вусики і колючки, надземні бульби.

Вуса мають суниці. Це дуже тонкі, з видовженими міжвузлями, повзучі стебла, які вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам.

Вусики – довгі тонкі пагони з редукованими листками. Вони є у винограду, огірка та інших рослин. Вусиками рослини прикріплюються до предметів або інших рослин.

Колючки – вкорочені пагони без листків, що захищають рослину від поїдання тваринами (глід, дика яблуня).

Надземні бульби – місцеве потовщення головного стебла, на якому розміщені листки. Наприклад, у капусти кольрабі (мал. 32, 2). А в тропічних орхідей потовщені бічні пагони.

Підземні видозміни пагона. Крім надземних видозмін, у рослин є підземні: кореневище, бульба, цибулина, які виконують функції накопичення поживних речовин і вегетативного розмноження.

Мал. 32. Видозміни пагонів: 1,2- бульби у картоплі та кольрабі; З – кореневище у пирію; 4 – бульбоцибулина у шафрана; 5 – вусики у винограду; 6 – вуса в суниці; 7 – цибулина

Кореневище – це видозмінений пагін, зовні схожий на корінь. Він відрізняється від кореня наявністю лускоподібних листків, бічних і верхівкових бруньок, відсутністю кореневого чохлика. За формою може бути довгим і тонким (пирій, осока) або коротким і товстим (щавель, ірис). Щорічно з верхівкової бруньки виростає надземний пагін. При обробітку ґрунту кореневище може бути подрібнене, і тоді його кожна частина з брунькою дає нову рослину. Особливо швидко відбувається розмноження у рослин з розгалуженими кореневищами, як, наприклад, у пирію.

Бульба – це потовщена верхівка підземного стебла. Найбільш відомі вам бульби картоплі та топінамбуру, про стеблове походження яких свідчить наявність бруньок-вічок і їх спіральне розташування. Хлорофілу бульби не містять, але на сонці зеленіють.

Цибулина – дуже вкорочений підземний пагін із видозміненими листками. Цибулини бувають кулясті, яйцеподібні, видовжені тощо. Стеблова частина цибулини займає незначну зону і називається денцем. На нижній поверхні денця розташовані численні додаткові корені. На верхній – видозмінені м’ясисті листки (луски), що щільно прилягають один до одного і містять запас поживних речовин. Верхні листки (луски) виконують захисну функцію. У пазухах деяких соковитих лусок знаходяться бруньки, з яких розвиваються дочірні цибулини (дітки) або надземні зелені листки і квітконосні «стрілки».

Цибулини мають більшість лілійних рослин: цибуля, лілія, тюльпан тощо. У деяких лілійних можуть бути наземні цибулини. Зазвичай вони утворюються в суцвіттях (у дикої цибулі, часнику), але можуть бути і в пазухах листків.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.

Вегетативне розмноження

У 30-х роках XIX ст. водяна рослина елодея канадська (іл. 17.1) потрапила з Канади в річки Великої Британії, де почала розмножуватися із вражаючою швидкістю. Одразу ж зменшився рибний промисел, ускладнився рух пароплавів і барж, скоротилася

чисельність відпочиваючих на річках тощо. Дуже швидко елодея заселила річки сусідніх країн і стала класичним прикладом водяного бур’яну під назвою “водяна чума”. Завдяки чому елодея канадська так швидко заполонила водойми Європи?

Збільшення кількості елодеї та її швидке поширення відбувалося і продовжує відбуватися і тепер у Європі завдяки розмноженню, що дістало назву вегетативне.

Вегетативне розмноження – це розмноження вегетативними органами, їхніми видозмінами чи багатоклітинними частинами вегетативних органів рослини. Воно має широке поширення в природі та при вирощуванні

людиною культурних рослин. Тому розрізняють природне та штучне вегетативне розмноження, що властиве багатоклітинним рослинам.

Вегетативне розмноження сприяє швидкому зростанню чисельності рослин та їхньому розселенню, а також забезпечує утворення потомства там, де немає сприятливих умов для статевого розмноження. Природне вегетативне розмноження відбувається без втручання людини (іл. 17.2).

Іл. 17.2. Вегетативне розмноження пирію кореневищами

Іл. 17.3. Вегетативне розмноження агрусу відводками

Штучне вегетативне розмноження здійснюється людиною і широко застосовується в рослинництві (іл. 17.3). Воно дає можливість отримувати велику кількість посадкового матеріалу, швидко збільшувати кількість культурних рослин, зберігати сортові особливості, оскільки в потомстві повторюються ознаки материнської рослини. Важливим способом штучного вегетативного розмноження є щеплення.

Що є основою вегетативного розмноження?

Вегетативне розмноження – це властивість, що відрізняє рослинні організми від тваринних. Вегетативне розмноження грунтується на явищі регенерації. Регенерація – це відновлювання цілого організму з його частин унаслідок поділу клітин. У результаті вегетативного розмноження відбувається поява великої кількості однакових нащадків, які є копією материнської рослини. Усі вони утворюють клон – потомство, яке утворюється з однієї материнської особини вегетативним шляхом. Таке вегетативне розмноження, або клонування, дає змогу людині зберігати сортові ознаки багатьох культурних рослин. Нині існує метод культури клітин і тканин, який дає можливість отримувати клони рослин, вирощуючи їх на поживному середовищі з однієї клітини або групи клітин. Клонування дозволяє вирощувати цінні чи рідкісні рослини з окремих клітин (наприклад вирощування женьшеню), швидко отримувати велику рослинну масу для одержання з неї важливих речовин. Отже, основою вегетативного розмноження є явище регенерації.

Як здійснюється природне вегетативне розмноження?

Як вам уже відомо, у рослин є видозмінені органи – цибулина, кореневище, бульба тощо, якими здійснюється вегетативне розмноження (іл. 17.4). Лілії, нарциси й тюльпани тощо розмножуються цибулинами. А такі рослини, як пирій, конвалія, осот, можуть швидко поширитися на великій площі за допомогою кореневищ. Роз’єднанню та перетворенню частин кореневища на самостійні рослини можуть сприяти тварини, які живуть у грунті (наприклад кроти, миші, жуки) тощо. Деякі рослини розмножуються бульбами (картопля, ряст, топінамбур). Рослини часто розмножуються надземними пагонами. Так, у суниць лісових відростає кілька повзучих пагонів – вусів, на верхівках яких розвиваються молоді пагони й додаткові корені. Згодом вуса висихають і відмирають, а нові рослини починають жити самостійно. Тополя, верба, осика можуть розмножуватися укоріненням гілок. Вітер зламає гілку, віднесе на вологий грунт – і ось вона вже вкорінилася і дала початок новій рослині. У багатьох дерев’янистих рослин (наприклад вишня, малина, бузок) дуже поширене розмноження кореневими наростками. Отже, природне вегетативне розмноження здійснюється за допомогою частин вегетативних органів та їхніх видозмін.

Іл. 17.4. Способи природного вегетативного розмноження:

1 – цибулинами: 2 – виводковими бруньками; З – бульбами;

4 – кореневищами; 5 – вусами (повзучими пагонами)

Які є способи штучного вегетативного розмноження культурних рослин?

Людина для вегетативного розмноження рослин часто обирає ті самі способи, якими розмножуються дикорослі види: вусами розмножують полуниці, бульбами – картоплю тощо. Кореневими паростками розмножують бузок, малину, а поділом кущів – ягідні культури. У рослинництві використовують також й особливі способи вегетативного розмноження – живцювання та щеплення. Живцювання – це розмноження відрізаними від організму частинами пагона або кореня. Живцем називають частину пагона чи кореня з кількома бруньками. Стебловими живцями, тобто частинами пагона з кількома бруньками, розмножують традесканцію, виноград тощо. Частинами коренів з кількома додатковими бруньками – кореневими живцями – розмножують малину й сливи. Такі рослини, як бегонія, лимон, розмножують листковими живцями – окремими листками, на яких з’являються додаткові корені та бруньки. Щеплення – це. зростання живців однієї рослини (прищепа) з іншою вкоріненою рослиною (підщепа). Відомо близько 100 різноманітних способів щеплення (іл. 17.5), які поєднують у три типи: щеплення вічком щеплення за допомогою прищепи з однієї бруньки, взятої з тонким шаром кори (наприклад у троянд); щеплення живцем – це щеплення за допомогою навскіс зрізаного живця прищепи з кількома бруньками (У фруктових дерев тощо); щеплення зближенням – щеплення, при якому прищепа не відокремлюється від материнської рослини до повного зростання з підщепою (наприклад у винограду). Отже, штучне вегетативне розмноження здійснюється за допомогою частин вегетативних органів або їхніх видозмін із використанням спеціальних способів вегетативного розмноження – живцювання та щеплення.

Іл. 17.5. Способи вегетативного розмноження:

1 – розмноження листком (сенполія): 2 – живцювання; З – щеплення (а – зближенням. б – живцем, в – вічком)