Агрокліматичне районування

Агрокліматичне районування — науково обґрунтований поділ території за агрокліматичними умовами вирощування сільськогосподарських культур. Основними показниками для агрокліматичного районування є світло-, тепло- та вологозабезпеченість певної території. Кожний з них визначають відношенням характеристик метеорологічного режиму до показників потреби рослин у теплі, волозі тощо в межах від біологічного мінімуму до біологічного максимуму. Зокрема, вологозабезпеченість можна визначати співвідношенням між атмосферними опадами та кількістю вологи, потрібної рослинам на випаровування (транспірацію). Крім зазначених, використовують інші показники, що характеризують сумісність культур з даним кліматом та їхню продуктивність (наприклад, тривалість вегетаційного циклу та вегетаційного періоду, коефіцієнти продуктивності температури, опадів та ін.). За допомогою агрокліматичного районування виділяють території із сприятливими, задовільними чи несприятливими кліматичними умовами для вирощування тієї чи іншої культури і визначають продуктивність клімату в показниках відносної врожайності. Знання агрокліматичних особливостей дає змогу якнайдоцільніше розміщувати сільськогосподарські культури і застосовувати найдосконаліші меліоративно-агротехнічні заходи.

Агрокліматичне районування України

Територію України поділяють на 4 основні агрокліматичні зони:

• Волога, помірно тепла зона
  • Підзона достатнього зволоження ґрунту
  • Закарпатський вологий теплий район із м’якою зимою
  • Передкарпатський вологий теплий район
  • Район Донецького кряжу — недостатньо вологий, дуже теплий
  • Район Передгірського Криму — посушливий, дуже теплий із м’якою зимою

  Література

  1. (рос.) Агроклиматический атлас Украинской ССР / Под ред. С. Сапожниковой. — К., 1964.
  2. (рос.) Воейков А. И. Избранные сочинения, В 4 томах, Том 1. М.—Л., 1948.
  3. (рос.) Гольцберг И. Агроклиматология, Агроклиматическая характеристика заморозков в СССР и методы борьбы с ними. — Л., 1961.
  4. (рос.) Краткий агроклиматический справочник Украины. — Л., 1976.
  5. (рос.) Попов В. П. Агроклиматическое районирование УССР. // Вопросы агроклиматического районирования СССР. М., 1958.
  6. (рос.) Чирков Ю. И. Основы сельскохозяйственной метеорологии. — Л., 1975.

  Джерела

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К . : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

  Посилання

  • Агрокліматичне районування[Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
  • Карта агрокліматичного районування України / Пестушко В. Ю. Фізична географія України. Підручник для 8 класу. — К.: , 2008.

  Агрокліматичне районування

  Агроклімати́чне районува́ння — виділення територій, які характеризуються агрокліматичними особливостями. Результат агрокліматичного районування — агрокліматичні карти різного масштабу — від світових до окремих адміністративних районів і господарств. В агрокліматичних картах виділяють певні таксономічні агрокліматичні одиниці (пояси, провінції, зони, області, райони, підрайони, господарства тощо). Агрокліматичне районування дає наукове обґрунтування для розміщення сучасних сортів сільськогосподарських культур і порід сільськогосподарських тварин, а також систем землекористування в різних кліматичних зонах. Наприклад, шляхом агрокліматичного районування виділяють території зі сприятливими, задовільними чи несприятливими кліматичними умовами для вирощування певної культури і визначають продуктивність клімату в показниках відносної врожайності. Знання агрокліматичних особливостей сприяє ефективному використанню меліоративно-агротехнічних заходів. Методика агрокліматичного районування. В Україні районування та оцінка посушливості територій здійснюється за інтегральним гідротермічним коефіцієнтом Селянінова (ГТК). ГТК — це показник вологозабезпеченості, або показник умов сприятливості для вирощування сільськогосподарських культур. ГТК = R/0,1∑T, R — cума опадів за період з температурами повітря вище +10 °С; Σ T — cума середньодобових температур повітря вище +10 °С. ГТК розраховується як відношення суми опадів за певний вегетаційний період до однієї десятої суми температур за той же період. Знаменник наближено характеризує випаровуваність. ГТК не використовується для оцінки умов зволоження періоду року, коли середня добова температура повітря нижча +10 °С. Крім ГТК, використовується ще низка показників зволоження, серед яких найпоширеніший — сума опадів у відсотках до кліматичної норми. В Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті (УкрНДГМІ) опрацьовано нову методику мезомасштабного агрокліматичного районування, засновану на принципах визначення функціональних зв’язків між фізико-географічними властивостями території та показниками агрокліматичних ресурсів із використанням математико-картографічного методу (В. Дмитренко та ін.). Агрокліматичні зони України. Територію України поділяють на 4 основні агрокліматичні зони, які поступово переходять одна в одну: 1) Полісся — волога, помірно тепла зона; 2) Лісостеп — недостатньо волога, тепла зона; 3) Північний Степ — посушлива, дуже тепла зона; 4) Південний Степ — дуже посушлива, помірно жарка зона з м’якою зимою. Виділяють також 2 зони вертикальної зональності: Кримських і Карпатських гір. Особливості фізико-географічного розташування України зумовлюють значне різноманіття умов для ведення сільського господарства.

  Література

  1. Агроклиматический атлас Украинской ССР / Под ред. С. А. Сапожниковой. Киев : Урожай, 1964. 37 с.
  2. Агрокліматичний довідник по адміністративним районам Київської області / За ред. Т. К. Богатиря. Київ : Управління гідрометеорологічної служби УРСР, 1966. 141 с.
  3. Чирков Ю. И. Основы сельскохозяйственной метеорологии. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1975. 214 с.
  4. Краткий агроклиматический справочник Украины. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1976. 256 с.
  5. Дмитренко В. П., Вилькенс А. А., Перелет Н. А., Чекина Т. А. Учет агроклиматических ресурсов при специализации сельскохозяйственного производства Украины // Метеорология и гидрология. 1980. № 2. С. 97–103.
  6. Берлянт А. М. Картографический метод исследования. Москва : Изд-во МГУ, 1988. 255 с.
  7. Гойса Н. И., Дмитренко В. П. Рекомендации и показатели по оценке агроклиматических условий и неблагоприятных явлений в областях УССР. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1991. 28 с.
  8. Горб А. С., Дук Н. М., Патрухіна О. В. Використання картографічного методу дослідження для агрокліматичного районування Дніпропетровської області // Вісник Дніпропетровського університету. Сер.: Географія, геологія. Дніпропетровськ : Видавництво Дніпропетровського університету, 1998. Вип. 2.
  9. Дмитренко В. П., Круківська А. В. Основи мезомасштабного агрокліматичного районування території на засадах математико-картографічного методу // Наук. праці УкрНДГМІ. 2005. Вип. 254. С. 135–152.
  10. Мартин А. Г., Осипчук С. О., Чумаченко О. М. Природно-сільськогосподарське районування України. Київ : ЦП «Компринт», 2015. 328 с.

  Агрокліматичне районування

  Це науково обґрунтований поділ території за агрокліматичними умовами вирощування сільськогосподарських культур. Основними показниками для агрокліматичного районування є світло-, тепло- та вологозабезпеченість певної території. Кожний з них визначають відношенням характеристик метеорологічного режиму до показників потреби рослин у теплі, волозі тощо в межах від біологічного мінімуму до біологічного максимуму. Зокрема, вологозабезпеченість можна визначати співвідношенням між атмосферними опадами та кількістю вологи, потрібної рослинам на випаровування (транспірацію). Крім зазначених, використовують інші показники, що характеризують сумісність культур з даним кліматом та їхню продуктивність (наприклад, тривалість вегетаційного циклу та вегетаційного періоду, коефіцієнти продуктивності температури, опадів та ін.).

  За допомогою агрокліматичного районування виділяють території із сприятливими, задовільними чи несприятливими кліматичними умовами для вирощування тієї чи іншої культури і визначають продуктивність клімату в показниках відносної врожайності. Знання агрокліматичних особливостей дає змогу якнайдоцільніше розміщувати сільськогосподарські культури і застосовувати найдосконаліші меліоративно-агротехнічні заходи.

  Територію України поділяють на 4 основні агрокліматичні зони:

  • Волога, помірно тепла зона
    • Підзона достатнього зволоження ґрунту
    • Закарпатський вологий теплий район із м’якою зимою
    • Передкарпатський вологий теплий район
    • Район Донецького кряжу — недостатньо вологий, дуже теплий
    • Район Передгірського Криму — посушливий, дуже теплий із м’якою зимою

    Також виділяють 2 зони вертикальної зональності: Кримських та Карпатських гір.