Олександр Пушкін — Євгеній Онєгін (стислий переказ)

Такими були думки молодого гульвіси Євгенія Онєгіна. Він їхав з міста у провінцію до помираючого дядька.

Батько Євгенія за своє життя наробив боргів і збанкрутів. Проте він дав сину досить пристойну освіту й виховання. Втім, ця освіта була дещо поверховою:

Ми всі навчались небагато, абияк і абичого.

У вісімнадцять років Євгеній міг добре спілкуватись і писати французькою, танцював мазурку, міг згадати один-два вірші з “Енеїди” Вергілія і завершити лист латинським “vale”, що означає “бувай здоровий”.

Він зроду любий мав талант

Про будь-що довго не шукати

В розмові гострого слівця,

В поважних справах німувати

Онєгін не любив вірші, проте добре розумівся на економіці. Але краще за все Євгеній знав науку “милування”, яку вивчив досить рано і володів якою досконало.

Він був радо прийнятий у вищому світі і вів дуже насичене світське життя.

Онєгін намагався оточити себе розкішшю. Навіть його кабінет свідчив про це: тут були люльки з янтарними мундштуками, порцеляна і бронза, парфуми у кришталевих флаконах, різноманітні щіточки, пилочки, ножиці. Години по три цей франт проводить перед дзеркалом. Ночі зайняті візитами та балами. Потім до полудня стомлений юнак спить, щоб почати все спочатку. Вечірнє та нічне життя Онєгіна розписано до хвилини.

Утім, живучи “у насолоді кожноденній”, цей юнак не був щасливим.

Докучив рано світський шум;

Нудьгу його всякчасних дум;

• Євгеній Онєгін (повний текст) ▲ читається за 160 хвилин
• Євгеній Онєгін (детальний переказ) ▲ читається за 40 хвилин
• Євгеній Онєгін (скорочено) ▲ читається за 38 хвилин

• “Євгеній Онєгін” (шкільні твори)
• Чому Онєгіна називають “зайвою людиною”?(та інші запитання)
• Біографія Олександра Пушкіна

Онєгін брався писати, читати, але усе це йому швидко набридало.

Євгеній був готовий вирушити у мандри чужими країнами, але тут помер його батько і юрба кредиторів почала насідати на юнака. А невдовзі прийшла звістка, що дядько Євгенія слабий і хотів би перед смертю з ним побачитись. Євгеній поїхав у село, “і позіхав заздалегідь, приготувавшися лукаво заради грошей до оман”. Але коли приїхав, уже не застав дядька живим.

У спадок від дядька Євгенію залишився великий маєток.

Спершу Онєгіну сподобалося на новому місці, але невдовзі він зрозумів,

Що й на селі відради мало,

Хоч там ні вулиць, ні дворців,

Ні карт, ні віршів, ні балів.

Знову на нього чатувала нудьга.

Село, де нудьгував Євгеній,

Було мов створене для втіх.

Будинок стояв на березі річки, оточений великим садом. Гори захищали його від вітру, а удалині рябіли квітами луки і колосились золоті поля. У кімнатах, на високих стінах висіли портрети царів. У книжковій шафі небіж знайшов лише подерту видаткову книгу та календар 1808 року: “старий, багато мавши справ, до інших книг не заглядав”.

Молодий господар рішуче взявся до справ. Він мав намір внести зміни на краще: “ярмо кріпацької роботи легким податком замінив”. Однак його нововведення викликали невдоволення місцевих поміщиків.

У той самий час, про який іде мова, в сусіднє селище прибув молодий Володимир Ленський:

Красунь, стрункий, як очерет,

І дух тривожний та чудний,

У цього романтичного юнака була “тривожна, чиста і невинна” душа, він вірив у чисте кохання і святість дружби. Він оспівував у своїх віршах величні почуття. Ленський був повною протилежністю Онєгіну: “тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь”. Та при цьому він, так само, як його сусід, уникав товариства місцевих поміщиків, їхніх розмов “про сіножаті, про вино, про псарню, про своє майно”. Незабаром Володимир з Євгенієм потоваришували.

Ленський відкрив другові свою сердечну таємницю: він закоханий в Ольгу Ларіну. Ольга була молодшою донькою Ларіних.

У глушині, невинна й чиста,

Під рідним доглядом цвіла

Старша сестра, Тетяна, була зовсім не схожою на неї:

Ні врода, що в сестри цвіла,

Ні свіжість на виду рум’яна

Її ніколи не цікавили ні веселі дитячі ігри і розваги, ні звичайні заняття сільських панночок. Тетяна любила зустрічати схід зорі, вийшовши на балкон, полюбляла у нічній темряві слухати “жахливі” моністі своєї няні, вона рано почала зачитуватись романами Ричардсона і Руссо і часто засинала з томиком роману під подушкою.

Ленський дуже часто бував у Ларіних і розповідав про них другом і. Тоді Онєгін попросив товариша познайомити його із цією родиною. Той погодився. Після візиту до Ларіних Євгеній запитав у Лепського, хто з сестер — Тетяна. Товариш відповів:

Онєгіна дуже здивувало, що симпатію друга викликала саме молодша сестра. Він би обрав іншу.

Тим часом в оточенні Ларіних поповзли чутки про майбутнє одруження Тетяни.

Сама ж вона мала дивні почуття до Євгенія:

Прийшла пора — любов явилась.

Так зерно під огнем весни

Чуття палкого дар страшний;

Тетяна вирішує написати листа Онєгіну. У найважчу ніч свого життя, перед тим як почати писати до Євгенія, Тетяна розмовляє з нянею. На запитання панночки — чи любила вона коли-небудь і як вона вінчалась, — няня відповідає, що її Ваня був молодший за неї, два тижні ходила сваха, і батько поблагословив.

Тут няня примітила, що паняночка не слухає її. На запитання старої, що з нею, Таня зізналась, що закохана. Вона просить:

Подай перо мені й чорнило

Та стіл присунь; добраніч, мила,

Тетяна пише листа Онєгіну.

Тепер, я знаю, в вашій волі

Мене презирством покарать

Та як мене в нещасній долі

Спочатку я мовчать хотіла;

Повірте: сором свій од вас

Лиш раз на тиждень, в певний час,

Щоб тільки слухать вашу мову,

Все думать, думать об однім

Вам на селі і тяжко, й душно,

Хоч вам і раді простодушно.

Не знала б я страждання цього.

З часом приборкавши (хто зна?),

Могла б я з іншим шлюб узяти

І стала б дітям добра мати

Сам Бог послав тебе, єдиний,

У снах мені ти привиджався,

Твій дивний зір мене томив,

Твій голос в серці відбивався.

Давно. ні, то було не в сні!

Чи правда ж: я тебе вчувала,

Хіба крізь морок занімілий

Не ти, неначе привид милий,

І став тихенько в узголов’ю?

Не ти з відрадою й любов’ю

Хто ти: чи ангел мій ласкавий,

Чи спокуситель мій лукавий;

Таж, може, все це марні болі,

І зовсім інший вирок долі.

Твого заступництва благаю.

На жаль, заслуженим докором!

На серці сором, страх і мука.

Відправивши листа з нянею, Тетяна почала чекати на відповідь. Але минали дні — а Євгеній не відповідав.

Із сумом і стражданням в душі вибігла Тетяна у сад. І тут перед нею з’явився Онєгін.

Відносини Євгенія з жінками давно втратили палкість і романтичність. Вони більше нагадували поведінку гостя, що сів заради нудьги грати в карти. Однак лист Тетяни зворушив Євгенія. На якусь мить щось сколихнулось в його душі. Але це були лише хвилинні порухи.

Зустрівшись з дівчиною, Онєгін почав запевняти її, що якби вирішив стати “отцем і мужем” і обмежитись домашнім колом, то не шукав би собі кращої пари. Але, на жаль, таке життя не для нього:

Та я не створений для раю,

Сама довершеність ви, знаю;

Що ж! — вас не вартий зовсім я.

Повірте (совість в тім порука),

З одруженням нам буде мука.

Як звикну — розлюблю в той час;

Зачнете плакать: ваші сльози

Тетяна, здавалося б, спокійно вислухала слова коханого і тихо, не зронивши жодного слова, повернулася додому. Та з цього часу спокій залишив її, вона почала марніти.

Онєгін же продовжує насолоджуватись сільським життям: прогулянки верхи в лісі, глибокий сон, іноді поцілунок молодої білявки, розкішний обід, пляшка світлого вина, читання, самотність, тиша — ось святе життя Євгенія.

Минуло літо, за ним — осінь, настала зима. Якось у розмові з другом Онєгін запитав про Ларіних. Ленський відповів, що незабаром відбудеться його весілля з Ольгою.

Тетяна виросла в оточенні народних традицій. Вона дуже любила свята, вірила у гадання, сни, прикмети. І ось, коли настав хрещенський вечір, Тетяна лягла спати, поклавши під подушку дзеркальце.

Цієї ночі дівчина побачила дивний сон: іде вона вночі по засніженому полю, а перед нею серед заметів кипить розбурханий струмок, через який перекинуто дві хиткі жердини.

✅«Євгеній Онєгін» – короткий зміст (переказ)

Євгеній Онєгін відправляється в глухе село до свого дядечка, який знаходиться при смерті. Він не дуже хоче їхати з Петербурга, адже в селі його спіткає страшна нудьга.

Євгену було двадцять чотири роки.

Він здобув непогану освіту, хоча і навчався вдома. Молодий чоловік:

• відмінно говорив французькою;
• був в міру тактовним і грамотним;
• володів латиною;
• умів промовчати, коли це було потрібно, або блиснути красномовством, коли того вимагали обставини.

Загалом, був яскравим представником дворянства.

Євген, як і годиться молодому дворянину, веде розгульне життя. Щовечора він вечеряє в ресторані, відвідує театри, прогулюється по бульвару. Його раді бачити всюди. Варто відзначити, що Онєгін велику кількість часу приділяв своїй зовнішності. У його кімнаті було велике дзеркало, перед яким хлопець міг стояти годинами. У нього було багато всяких модних штучок:

Привівши себе в порядок, Євген вирушає на бал, де «… літають ніжки милих дам …».

Рано вранці, коли Петербург вже прокидається, Онєгін повертається додому і лягає спати. І так триває день у день. Пушкін задається питанням про те, чи до вподоби Євгену таке життя. І відповідає, що ні.

Молодому дворянину вже все набридло:

Він розчаровується в своєму житті. Євген навіть намагається читати книги або писати вірші, але, нічого не допомагає.

Батько Євгена розорився. Молода людина, після смерті батька, віддає кредиторам фамільний маєток і сподівається отримати спадок від свого дядька. Так і виходить, дядечко дійсно залишив Онєгіну свій величезний статок.

Євген поселяється в селі. Його життя змінюється, йому вже не так нудно, як в місті. Але з часом, смуток повертається.

Молодий дворянин, намагаючись полегшити життя простих селян, скасовує панщину і замінює її оброком.

Трохи пізніше в сусідньому маєтку з’являється молода людина на ім’я Володимир Ленський. Володимиру було вісімнадцять років. Він був поетом і шанувальником Канта.

Ленський ще не був розбещений світським життям. Він вірить в чисті почуття і славу. Володимир був завидним нареченим, але сам не хотів пов’язувати себе узами шлюбу.

Загалом Ленський був повною протилежністю Онєгіна.

Не дивлячись на такі відмінності, молоді люди зуміли подружитися. Онєгін з повагою вислуховує «юну маячню» Ленського, думаючи, що життя ще навчить його багато чому. В одній розмові Володимир розповів Євгенію про дівчину, в яку закоханий. Звали її Ольга.

У Ольги була сестра Тетяна. Сестри були не схожі одна на одну. Якщо Ольга постійно веселилася, то Тетяна проводила вільний час за читанням книг.

Ольга і Тетяна були дочками пана Дмитра Ларіна. Їхню мати проти її волі видали заміж за Ларіна. Але з часом вона змирилася. Сім’я Ларіних шанувала російські традиції і обряди: вони дотримувалися посту, а на масницю їли млинці. Пізніше Дмитро Ларін вмирає і Ленський часто відвідує його могилу.

Якось увечері, Ленський збирався в гості до Ларіних. Онєгін спочатку не хотів йти, але потім погодився. Йому цікаво було подивитися на Ольгу. Після зустрічі він скаже Ленському, що Ольга є звичайною дівчиною, йому варто звернути увагу на Тетяну.

Після візиту молодих людей в будинок Ларіних по селу поповзли чутки про одруження Євгена та Тетяни.

Як виявилося, Тетяна закохалася в Онєгіна, вона починає марити ним.

В один із днів дівчина вирішує написати Євгену лист. Вранці дівчина просить няню відправити його адресату.

Пізніше до Ларіних приїжджає Ленський, а за ним Онєгін. Тетяна йде в сад і там чекає Євгенія.

Онєгін був зворушений щирістю дівчини. Він вирішує сказати їй всю правду. Так, як він не шукає сімейного життя, то просить Тетяну притримати свої почуття. Ці слова дуже засмутили дівчину і вона заплакала.

Після розмови з Онєгіним, Тетяна ще більше замкнулася в собі. Йшов час. Ленський продовжував “бігати” за Ольгою, а Онєгін занурився в неспішне сільське життя.

В один із зимових днів, Ленський приходить в гості до Онєгіна. Молоді люди весело розмовляють, п’ють вино. Володимир каже, що вже призначена дата весілля з Ольгою, він вірить, що його почуття взаємні і від цього він стає ще щасливішим. Також він передає Онєгіну запрошення на день народження Тетяни.

Тетяні дуже подобається російська зима і російські забави.

Вона любить кататися на санях, вірить у сни і ворожіння. На святки дівчині приснився незвичайний сон. Вона опинилася біля струмка, над струмком був невеликий місток. Звідкись узявся ведмідь, який допоміг Тетяні перейти струмок. Після цього ведмідь починає гнатися за дівчиною. Тетяна намагається втекти, але падає від втоми. Ведмідь приносить її до якоїсь хатини. Через дверну щілину, Тетяна спостерігає за чудовиськами, якими управляє Онєгін. Раптово двері відкриваються, і чудовиська прямують до дівчини. Почувши голос Євгена, всі тварі зникають. Раптово з’являється її сестра і Ленський. Між молодими людьми спалахує суперечка, в розпалі якої, Онєгін ножем вбиває Ленського. Тетяна прокидається і намагається знайти тлумачення свого сну в сонник.

В день іменин в будинку Ларіних збираються гості, серед них і Онєгін.

Тетяна схвильована появою Євгенія, що дуже не до вподоби останньому. Він злий на Ленського, за те, що він покликав його сюди. Онєгін вирішує помститися Володимиру, і весь вечір проводить з Ольгою.

Ленський вважає себе приниженим і вирішує викликати Онєгіна на дуель. Євген приймає виклик, але розуміє, що зробив помилку.

Ні Ленський, ні Онєгін, нічого не розповідають Ларіним про майбутню дуелі.

У день дуелі Ленський пише прощального листа, а Онєгін, проспав і спізнився на дуель.

Після приготувань, колишні друзі розходяться на позиції. Постріл Онєгіна був першим і точним. Ленський гине. Його поховали біля струмка.

Ольга недовго горювала по Володимиру. Незабаром вона побралася з уланом і поїхала з ним.

Тетяна продовжує відмовляти нареченим, адже як і раніше закохана в Онєгіна.

Мати дівчини вирішує відправити її в Москву на «ярмарок наречених». У Москві Ларіни гостюють у своїх родичів, але Тетяна продовжує згадувати своє село.

Через два роки на одному з Петербурзьких балів з’являється Онєгін. Йому вже двадцять шість років, але у нього немає ні сім’ї, ні дітей. Він виїхав з села подорожувати, але і це заняття йому набридло.

Онєгін повернувся в «рідне болото».

В один момент його увагу привертає прекрасна дама. У ній він впізнає Тетяну. Тепер вона княжна, дружина його давнього друга. Князь представляє Тетяну Онєгіна. Євген ніяковіє, а Тетяна навпаки – спокійна.

Він не може дочекатися наступного вечора, щоб знову побачити Тетяну. Він намагається поговорити з нею, дати пояснення в почуттях, але дівчина холодна. Тоді Онєгін вирішує написати Тетяні лист, в якому просить пробачити йому минулі помилки. Але воно залишається без відповіді, втім, як і всі наступні листи.

В один з весняних днів, Євген вирішується знову відправитися до Тетяни. Він застає дівчину за читанням листа. Тетяна плаче. Вона зізнається Євгену в коханні, але каже, що тепер її пов’язують узи шлюбу і Онєгін повинен її залишити.

Після цих слів Тетяна йде. У цей момент з’являється її чоловік.